Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Опозиція і позиція

6 серпня, 2005 - 00:00
ФОТО АВТОРА

Задушливого вечора одного літнього дня перед більшістю маріупольців, напевно, не стояла дилема, куди піти — на мітинг чи на море. Це не іронія, але все ж важко уявити життєрадісну рекламу: «Привіт, ти де? А я на мітингу!». Оголошення, розвішані по всьому місту, виглядали дуже офіційно в чорній рамочці й оповіщали, що громадська організація «Народна ініціатива» та Партія регіонів проводять мітинг під гаслом «Наша позиція — опозиція!».

У мітингу взяли участь близько 100 людей, переважно люди похилого віку. Але річ не в кількості, а в якості. Уперше міська організація Партії регіонів організовувала мітинг у статусі опозиції. Тому не було помпезних портретів, на зміну багатоповерховим колонкам підсилювачів прийшов звичайний мегафон, а замість критики опозиції зі сцени лунала критика влади. Виступаючі критикували політику нової влади, яка, на їхню думку, спрямована проти народу. Виступали проти зростання цін, проти вступу України до СОТ і НАТО, критикували адміністративно-територіальну реформу та реорганізацію ДАІ як загрозу національній безпеці. Розказали про цілі опозиційного блоку «імені Януковича» — виграти парламентські вибори 2006 року й після проведення політичної реформи взяти владу у свої руки.

Як завжди, не обійшлося й без теми «тяжкого» становища російської мови. «Скрізь тільки українська мова! — полум’яно обурювалася оратор. — Як це можна?! Ми повинні свою мову зробити другою державною, і нехай вони там у Києві непритомніють! Російська мова — це наша рідна мова! Не хочуть вони нашою мовою розмовляти — нехай розмовляють своєю українською. Тут більшість росіян, навіть українці, які живуть тут, говорять нашою мовою». Усе це звучало досить дивно, оскільки українська мова в Маріуполі витісняється навіть з вивісок магазинів і табличок з назвами вулиць, які перекладаються з української мови на російську. Зате в листівках «Народної ініціативи» написано: «Мы — за то, что бы Украинец — звучало гордо, прежде всего, в наших сердцах» (орфографія оригіналу збережена. — Г.А. ). Не обійшлося й без закликів не допустити «коричневої чуми». Що це означає, народні оратори не пояснили.

Дехто прийшов на мітинг зі своїми чотириногими вихованцями. І ось що дивно: коли мітингові пристрасті розгорілися й люди почали «обгавкувати» один одного з політичних інтересів, «брати менші» мовчки спостерігали за тим, що відбувається. Якийсь п’яний мужик причепився до породистого пса — вогненно-рудого чау-чау, розмахуючи у нього перед носом пляшкою: «Ти мене поважаєш?». Але благородна тварина гідно перенесла це випробування, не виявивши жодних ознак агресії.

Ось чого бракувало часом деяким учасникам мітингу — то це почуття власної гідності та витримки. Через відсутність аргументів у суперечках використовувалися загрози на адресу інакомислячих, непристойні слова, розмахування руками перед обличчям опонента. У період передвиборної кампанії 2004 року неможливо було навіть уявити, щоб на мітингу хтось міг відстоювати свій власний вибір і свою позицію. Це могло викликати загрозу для здоров’я й життя. А Партія регіонів не вважала тоді такий стан справ антидемократичним. І ось настав час, коли на мітингу, організованому «синьо-білими», їм стали заперечувати й піддавати сумніву їхні аргументи. Багатьма мітингувальниками це було сприйняте як нечувана зухвалість. Коли один з ораторів сказав, що нова влада за півроку нічого доброго не зробила для народу, його запитали: «А що ви зробили доброго за 10 років?». На адресу жінки, яка наважилася таке спитати, тут-таки пролунали несхвальні вигуки й загрози від... жінок. «Йди геть звідси! — сказала одна з них. — А то як дам у рило!» Сфотографувавши цей вияв хамства, я про всяк випадок підійшла ближче до «дисидентки», щоб у разі чого захистити її від рукоприкладства. «А ви навіщо тут фотографуєте? — перемкнулися вже на мене. — Ви в нас, у народу, дозволу спитали?». (Трохи пізніше знайомий фотокор розповів мені, як на мітингу комуністів «народ» вимагав у нього засвітити плівку на тій підставі, що він фотографував у «недозволеному місці»). І тут раптом одну з жінок, які оточили нас, осяяла «геніальна версія»: «Не слухайте їх, це підстава! Це вони спеціально запитали, щоб нас потім сфотографувати в непривабливому вигляді». Порушувачка спокою сказала, що вона відстоює свою позицію й що мітинг недемократичний. Представниця від однієї з політичних партій запропонувала жінці виступити зі сцени. На що та відповіла: «Мені тут рот затикають, а що буде там?» Тільки-но вщухли пристрасті навколо «недозволеного» питання оратору, як у іншому місці почулися жіночі крики: «Заткнися ти, бандера...» «Бандерою» виявився звичайний маріуполець, пенсіонер. Що вже він там такого крамольного сказав, але на його голову ринув потік образливих слів. Створювалося враження, що жінки, які «пиляли» своїх чоловіків на кухні, вирішили розширити своє «поле діяльності» на політичному мітингу. Пенсіонер сказав їм, що він — не бандерівець, а махновець, і жінки змінили гнів на милість.

Мітинг завершився закликом організаторів не залишатися байдужими до долі держави, згуртуватися навколо опозиційного блоку й перемогти на парламентських виборах.

Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь
Газета: 
Рубрика: