Бажання народу
Деяким людям годинники носити зовсім необов’язково. Для нормального самопочуття їм цілком достатньо хоча б однієї обов’язкової, пунктуальної і постійної у своїх звичках людини в їхньому оточенні. Наприклад, Еммануїл Кант виходив на прогулянку тільки в один і той самий час. І коли він вийшов раптом на годину раніше, всі зрозуміли, що щось у світі трапилося. І дійсно, того дня всі дізналися про падіння Бастилії... Що частіше за все нас виводить із себе? Звичайно, більше всього тільки якась дрібниця: що щось там купив — не купив, подивився — не подивився, сказав — не сказав. Що нам нині якісь там Бастилії — нам подавай побільше тільки найкипучіших пристрастей у популярних телесеріалах. І спікеріаду (або прем’єріаду) погостріше й поскандальніше в затрапезній і зачуханій нашій «великій» політиці...
«Слушний» випадок
Основна біда наших політиків не в тому, що вони нечесні, тобто зовсім не в тому, що вони беруть. Швидше, вона в тому, що вони ніколи не каються у скоєному, тобто в тому, що вони знову неодмінно взяли б, якщо знову представився їм «відповідний» випадок...
Нереалізоване бажання (пошук такого «кращого» випадку) адже набагато гірше й небезпечніше, ніж вже реалізоване — бо грає завжди тільки на підвищення: «Якщо вже хтось узяв мільйон гривень, чому я не можу взяти зараз мільйон доларів чи євро???»
У рамках старої якості, скільки не змінюй кількість — нічого й ніколи істотно не змінюється!
