Кабінет Міністрів подав, депутати Верховної Ради прийняли, Президент наклав вето, тому що бюджет не є соціальним. Внесуть чи не внесуть ці чотири поправки — не дуже важливо. Державний бюджет на 2007 рік буде прийнятий. Не підпише Президент — підпише голова Верховної Ради. Приймуть. А коли він був не прийнятий? З цим у нас проблем не було і немає! Так було у всі роки Незалежності. Одна заковика: коли він був виконаний? Хоч один-єдиний раз? Статистика мовчить.
Шістнадцять років минуло відтоді, як почався процес трансформації економіки України. Країни Центральної та Східної Європи почали одужувати ще 1994 року, а у нас цей процес почався лише в 1999 році... Треба відмітити, що він йшов і йде занадто кволо, і, фактично, ми ще і близько не підійшли до стану позитивного зростання, хоча наші уряди з блиском в очах запевняють нас, що мали і маємо стале зростання. А що ж у дійсності? Оте зростання повинно було наповнити гаманець пересічного українця. А він у нього якогось лиха все легшає і легшає. Заяви про зростання ВВП — це казочка для малят.
Особисто у мене виникає побоювання відносно того, чи йде Україна вірним шляхом. Впевнений, бюджетна війна, що відбувається сьогодні у сесійній залі Верховної Ради між Кабінетом Міністрів і Секретаріатом Президента, ніякого відношення до економіки не має.
Цифри, що закладені в державний бюджет, м’яко кажучи, не відповідають життєвим потребам населення.
По-перше, прибуткова частина бюджету — це Fata morgana (лат. — марево). Це добре розуміють і виконавча влада, і бюджетний комітет, і всі депутати Верховної Ради, які представляють більшість.
По-друге, видаткова частина — яскраве підтвердження того, що слово і діло — у нас поняття несумісні.
Державний бюджет повинен бути розроблений на науково обґрунтованій основі. Бюджетний кодекс цим вимогам не відповідає. Він ділить гроші!
Концепція економічної застарілості є важкою для розуміння тими економістами та керівниками, які навчалися та працювали за принципами централізованого планування. За ринковими термінами сьогодні дуже вигідно ховатися владі.
Переконання, що уряд має забезпечити наявність основних товарів — від зерна до дитячого харчування — виходить із глибоко вкоріненого страху, що ринок не може забезпечити цими товарами, коли їх полишають на самоті без чиновника. Хоча робота приватних підприємств, створених з «нуля», свідчить про те, що така теза є глибоко помилковою. Це одна з причин нинішнього стану економіки.
Є й друга, не менш значима причина. Бюрократія має природну тенденцію до звеличення своєї ролі, яке виливається у надмірне регулювання та часто довільне втручання в економіку. На мою думку, всі владні структури повинні мати не контролюючі та збираючі звіти органи, а структури аналізу і прогнозування розвитку всіх галузей, незалежно від того, чи то державні, акціонерні, комунальні або приватні підприємства. І кошти на своє утримування повинні заробляти, а не годуватися з держбюджету.
Потрібно чітко визначитись: для кого пишуться і приймаються закони. Для українського народу? Не вірю, бо тоді вже давно був би прийнятий найголовніший закон — Закон України «Про закони України».
Сьогодні уряд бідкається, де взяти тих 6 мільйонів. Щоб виконати вимоги Президента? Вирішити проблему можна лише єдиним шляхом, суть якого полягає в наступному.
Перше. Чітко визначити законодавчо, що таке підприємець — фізична особа. В Закон України «Про підприємництво» вже давно потрібно внести зміни, а саме — що суб’єктами малого підприємництва є:
1) зареєстровані в установленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи та без права застосовування найманої праці (сімейний підряд). Вони сплачують вартість патенту та оподатковуються за спрощеною системою;
2) зареєстровані в установленому порядку нинішні підприємці — фізичні особи, повинні стати юридичними особами, бо вони застосовують найману працю і повинні сплачувати єдиний податок. Ні для кого не є секретом, що товари, які сьогодні продаються на наших ринках, мають лише бірки закордонних виробників, а фактично є українськими і виготовлені у підпільних цехах. Чому? Коли вони почнуть сплачувати податки, то ці товари ніхто купувати не буде — вони стануть у два рази дорожчі. Внесіть відповідні зміни до Закону «Про державну підтримку підприємництва» — і виведете з тіні 50% малого бізнесу і значно наповните державний бюджет.
Другу половину тіньовиків можна вивести прийняттям законодавчих актів, що значно скорочують кількість і розмір податків. А такий, як ПДВ — повинен бути ліквідований. Парадокс: ми повертаємо ПДВ більше, ніж збираємо.
Друге. Ліквідувати всі податкові пільги підприємствам, в першу чергу сільськогосподарським. Все, що йде на село, осідає невідомо де! Ви бачили у магазинах картоплю, буряк, моркву, капусту? А продукція, яка продається на ринку, вирощувалася у фермерських господарствах та на присадибних ділянках. Окрім зернових, ріпака і трішечки цукрового буряка, на полях екс-колгоспів нічого не вирощується.
Третє. Не втручатись у роботу суб’єктів господарювання. Фінансові плани є прерогативою виключно самих підприємств і набувають вже прогнозованого характеру (який справжній підприємець буде працювати без плану на найближчі п’ять років?), не відрегулювавши свої фінансові стосунки з бюджетом.
Висновок. Державний бюджет України повинен формуватися, на мій погляд, знизу до верху у такій послідовності: на першому етапі складається бюджет кожного підприємства (бізнес-план) на рівні місцевих громад. На другому — прогнозуються надходження від підприємців — фізичних осіб (плата за патент та спрощена система оподаткування). На третьому етапі — прогнози отримання іноземних інвестицій та залучення вітчизняних інвесторів. Потім розробляються бюджети громад, районів, областей, на базі яких і формується державний бюджет України. Для розробки бюджету громад, міст, районів, областей беруться лише виробничі та фінансові плани підприємств. Всіх!
У цьому випадку і місцева влада, і платники податків отримають стимул: краще працюємо — більше заробляємо!
