12 січня був похований боєць батальйону «Миротворець» Олександр Iльницький, родом з Галичини. Він загинув 9 січня, рятуючи цивільну жінку зі сходу, що свідчить про те, що Україна єдиною була, є і буде.
12 січня об 11-й год. зустрічаюсь з отцями Самбірсько-Дрогобицької єпархії Михайлом і Тарасом біля собору Святої Трійці. Собор знаходиться в центрі Дрогобича. Сідаємо в автівку. Отець Михайло сідає за кермо. Їдемо у місто Турку, де о 13-й год. має відбутися прощання і похорон Олександра Ільницького, який загинув на сході.
По дорозі до нас приєднується отець Йосип. Дорога не близька.
Довкола чудові краєвиди галицьких сіл та містечок, річки з жовто-блакитними мостами, чепурненькі хати — мирне життя...
I майже в кожному населеному пункті церква або охайна капличка. Це вражає.
Я вперше подорожую в такому благочесному товаристві святих отців.
I не просто отців, які віддали по чверть століття служінню своім парафіянам, а отців, які за покликом душі і серця ще й виконують величну місію військових капеланів на війні. Саме тому присутність на похоронах загиблого героя — це шана Герою, молитва за нього, вічна пам’ять.
О 12.45 ми прибуваємо в місто Турка. Перед церквою св.Петра і Павла вражає величезна кількіть людей, які прийшли попровести в останню путь свого героя земляка. Рівно о 13 в храмі розпочалася панахида.
Настоятель храму, який розпочав проповідь, нагадав про пам’ять первомученика Стефана, який будучи молодою людиною, був вбитий. Церква відначає день його пам’яті 9 січня. Згідно з святим писанням Стефан «був гарний тілом і у розквіті сил» так само як Олександр Ільницький, який загинув на сході також 9 січня. Служба тривала близько години. За цей час храм наповнився щирими молитвами та слізьми парафіян. Понад 30 священиків брали участь у богослужінні.
«Живімо таким життям, щоб він міг гордитися нами. Щоб його життя було прикладом для наслідування» — звучало в промовах друзів, численних земляків.
Після відспівування в церкві похоронна процесія вирушила до центру міста, де біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбувся прощальний мітинг. На мітингу виступили очільники міста і області, представники Міноборони, МВС. З палкою промовою виступив народний депутат Володимир Парасюк. Разом з Олександром він воював під Iловайськом. Вражала кількість людей,які прийшли попрощатись з Героєм. Мабуть все 9-тисячне місто вийшло на площу і прилеглі вулиці.
«Слава, Барні!» — гучно лунало бойове псевдо О.Ільницького.
«Герої не вмирають!» — тисячоголосно і впевнено звучало над Туркою.
Близько 15-ї наче довгою, звивистою річкою, проти течії похоронна процесія рухається до місцевого цвинтаря. Попереду величезний Державний прапор. Його несуть школярі За прапором — церковні хоругви.
Труну з тілом несуть кремезні чоловіки-побратими Олександра. На горі, біля відритої могили наші прапори — червоно-чорний та жовто-блакитний.
Небо похмуре, наче хоче заплакати і ось-ось заплаче дрібним дощем...
Коли на Майдані в Києві прощалися з Барні, лежав сніг. А тут,на цвинтарі, м’яка земля була встелена запашними ялинковими гілками аж до місця поховання.
О 15-й — мітинг на місці поховання. Знову щира спільна молитва.
Прощальні промови бойових побратимів короткі,як постріл. I жорсткі, як війна: «Він був міцнішим від сталі», «Він вів за собою», «Барні — Герой!»... короткі, як постріл, від якого він загинув.
О 15.20 на честь бійця батальйону «Миротворець» Олександра Iльницького прозвучав військовий салют.І перед тим, як в могилу полетіли перші пригорщні пухкої бойківськоі землі з за хмар на якусь мить з»явилося Сонечко. Воно наче ще раз підтвердило неодноразово сказане сьогодні: «Герої не вмирають!»
