Пишу про те, що не дає спокою останнім часом. Уже минув місяць, як з нами немає блискучої Євгенії Мірошниченко — Людини з великої літери і справжнього Героя України, чий внесок у мистецтво величезний.
Ось витяг із листа, який я писала меломанам до Відня після її бенефісної вистави:
«На Дні Києва зробила собі подарунок. Два вечори поспіль була в оперному — на «Тосці» з кишинівськими солістами і «Травіаті» — бенефісі Євгенії Мірошниченко.
На «Травіаті» театр ломився, овації і квіти в достатку, зала просто ревіла від захоплення».
Хочу зазначити, що весь збір від вистави Євгенія Семенівна передала на відновлення дитячої картинної галереї, хоча в самої троє онуків.
Хто з урядовців, які виступали на прощанні з нею,здатний на таке? І чи взагалі потрібні були слова в храмі музики?
Виховавши велику плеяду відмінних співаків, вона мріяла про відкриття Малої опери на Лук’янівці, але так і не дочекалася.
Багато що ця чудова особистість змогла в своєму житті, а ось пробити чиновницьку стіну їй виявилося не під силу.
Незаперечним є одне — урядовці безславно підуть в інший світ, а Євгенія Мірошниченко назавжди залишиться на п’єдесталі.
Хочеться висловити величезну вдячність Олегові Біймі за його фільм про Євгенію Семенівну. Вона ввійшла в мій дім і стала близькою мені людиною, як і багатьом її шанувальникам.
