Вчені вважають, що основна маса людей в будь-якому суспільстві — малопасіонарні особи. Отже для того, щоб таке суспільство існувало й розвивалося, неодмінно потрібні провідники, яскраві, пристрасні, енергетичні особистості — пасіонарії — люди, здатні пожертвувати собою в ім’я ідеї, яку вони несуть, яку прагнуть здійснити не лише заради себе, але й задля інших, всієї країни, етносу, держави, нації. Треба сказати, що пасіонарність притаманна майже всім людям, лише в різній мірі. Вона, як і талант, дається від природи і розвивається залежно від середовища, ідеалів, які оточують, цінностей, які навчають сповідувати. Саме тому пасіонарність може бути й ознакою злого генія, дієвою зброєю в руках хибних цілей та злочинної мети, а проти такої сильної енергії, як відомо, надзвичайно складно боротися.
Пасіонарність може реалізовуватися як зажерливість, владолюбство, егоцентризм і, таким чином, породжувати не світлі подвиги і творення, а руйнування, деструкцію, перетворитися в нищівну пристрасть свого володаря, який керуючи психологічною силою здатен переконати в істинності своїх ідей велику кількість осіб, повести за собою, використовуючи їх знаряддями своїх злочинів. Межа між добром і злом тут надто тонка, пасіонарність може бути небезпечною. Історія знає немало таких прикладів. Лідери, тирани, диктатори, ідеологи, полководці, герої та антигерої — люди з яскраво вираженою харизмою і потужною енергетикою. Але хто не горить, той не запалює. Щоб заразити іншого, треба самому бути хворим кожною клітиною, а щоб переконати тисячі, десятки тисяч, мільйони треба уособлювати свою ідею, бути нею. Пасіонарність на благо — потрібна.
А хто такі журналісти? Це не інформатори, не оперативні, всюдисущі всезнайки. Бо як дивитися в корінь, то видно, що їхня інформація — вибіркова, їхня оперативність — відносна, їхні знання — поверхові. Якщо журналіст працює не заради ідеї, а лише заради особистих цілей і благополуччя, то до віроломства йому один крок. А пасіонарність не дозволяє бути байдужим, конформістом, вести «рослинне» життя. За щоденними новинами і подіями стоїть багато важливих життєвих принципів, якими перейматися і які продукувати кожна пересічна людина на перехрестях особистих буденних клопотів не може, та й не повинна. Саме тому суспільство потребує лідерів, управителів, ідеологів, які могли би спрямувати силу, розум і пристрасть, якими володіє кожна окрема людина в надійне, потенційно продуктивне русло, об’єднати на благо заради розвитку науки й культури, заради збереження споконвічних цінностей та ідеалів. Україні зараз особливо потрібні пасіонарні журналісти, переконані патріоти, саме зараз, коли нема реальної, фізичної, чіткої загрози, лише ідея та люди, які її сповідують, їй служать, здатні стати на оборону нашої національної та культурної ідентичності від зла метафізичного, а отже підступного і дуже небезпечного зла.
