Одні раптом стали жебраками, а інші, що перебувають у цей час при владі, отримали можливість будувати «хатинки» в Швейцарії, приховувати мільйонні рахунки в закордонних банках і плювати з вікон «мерседесів» на бездомних дітлахів і обікрадених старих.
Радіо «Свобода» передало, що 29.04.1999 р. Світовий банк опублікував відомості, які підтверджують різке зниження життєвого рівня в країнах СНД. Понад 140 мільйонів громадян цих країн опинилися за межею бідності. І в Росії, і в Україні сьогодні просто жахлива різниця між багатими і бідними.
Мимоволі виникає думка, що те, що трапилося, не є випадковим, що нехлюйстве такого масштабу неможливе й що все це розіграно під керівництвом невідомого режисера. Можна вважати колишній СРСР військово-політичним монстром, але його знищення ніяк не сприяло виникненню на його місці демократичного суспільства, і не знаю, чи краще йдуть справи з точки зору демократії в новоутворених азіатських ханствах типу туркменського. Внаслідок так званих реформ вилупилися націоналістичні кримінально-олігархічні чудовиська, що пожирають власні народи шляхом позбавлення слабких елементарних коштів для існування. Державну соціальну політику України можна назвати тільки геноцидом найменш захищених прошарків народу. Перш ніж роздавати привілеї тим або іншим групам населення, держава, згідно з Конституцією, зобов'язана забезпечити прожитковий мінімум усім громадянам, які або вже, або ще не можуть своєю працею себе забезпечити. Держава й тільки вона зобов'язана дати можливість вижити слабким і створити нормальні умови для високопродуктивної праці сильним. Конституція не зобов'язує нашого Президента комусь платити пенсію в розмірі 37 грн., а комусь — в 1060, але вона наказує своєму гарантові стежити за тим, щоб кожен пенсіонер був забезпечений гідним людини прожитковим мінімумом.
З історії давнього світу нам чимало відомо про народи, країни та цивілізації, що зникли, а деякі плоди реформ в Сомалі та Ефіопії ми нещодавно бачили по ТБ у вигляді виснажених старих і дітей з тоненькими ніжками і роздутими животами. Може, й наші країни очікує та ж доля. Свого часу, найважчого для країни 1946 року, коли жінки орали собою землю, раптом з'явився на екранах «витвір» Пирьєва «Кубанські козаки». Щось схоже відбувається сьогодні на українському телебаченні: постійно стали з'являтися міні-«Кубанські козаки», а інформація стала дозованою, тенденційною й напівправдивою. Наприклад, засоби масової інформації західних країн опублікували імена десяти душителів вільної преси, і шостим у цьому списку виявився Президент України Л.Кучма. Але наступного дня провідний телеканал назвав лише перших трьох з «чудової» десятки.
Звісно, людям, задоволеним життям, хочеться стабільності та злагоди з тими, кого їм вдалося пограбувати, дуже хочеться бути впевненими, що ці обібрані ніколи вже не зможуть повернути назад відібране. От і чуються звідусіль крики про надмірну заполітизованість суспільства, заклики до центризму, стабільності та «злагоди». Сторазова й більше різниця в окладах робітників і начальників аж ніяк не може сприяти цій самій «злагоді».
