Отже, чіткі й зрозумілі домовленості між Президентом Віктором Ющенком і прем’єр-міністром Віктором Януковичем про дострокові вибори до Верховної Ради втілюються в життя, керівники держави знайшли вихід з політичної кризи. Причини її всім відомі. Це перш за все порушення волевиявлення народу після проведення виборів до парламенту. Поведінка ж окремих учасників протистояння не є такою очевидною, вони відкриваються перед нами дещо несподівано як метою, так і способами боротьби за неї.
Це явище незвичне і досить рідкісне, коли не один чи два чоловіка, а великий гурт людей втрачає здатність зважено й достовірно поціновувати ті дії, що стосуються їх безпосередньо, збагнути, чим вони викликані. Так трапилося з нашими народними депутатами, які утворили в парламенті коаліцію національної єдності. Спершу їм навіть не повірилося в те, що хтось може виступити проти них, ніякого Указу про припинення їхніх повноважень не може бути — і все. Але це зовні, таке несприйняття показне і розраховане на людей, своїх виборців, оскільки в душі вони не виключали такого розвитку подій.
Депутати всю свою майстерність, увесь свій хист виявили, в усі дзвони вдарили, щоб довести свою правоту. Але успіху вони не отримали. Та й звідки йому взятися, ніхто ж з них не в змозі доказати, що наша Земля має форму не кулі, а піраміди. Тут ми бачимо звичайнісінький конфлікт особистих інтересів і інтересів державних. Це не новина для окремих наших депутатів, досить пригадати, як і хто з них голосував за ті чи інші постанови, за що ратував.
Підтяглося і підкріплення, знайшлися у коаліції прибічники, зарясніли своїми виступами в органах масової інформації. Висловити свою думку, звичайно, можна, але ж треба на її підкріплення навести бодай якісь докази. А їх немає. Політологи теж вправлялися досхочу, тут їм роздолля, є де показати свої здібності та уміння. І треба сказати, переважна більшість з них виявилися передбачливими, їхні прогнози були обґрунтованими і справдилися.
А який підсумок всіх тих палких суперечок у парламенті? Де боротьба з корупцією, про яку стільки мови, де закон про це? І чому до раніше вже прийнятих законів і постанов доводиться повертатися і вносити різні доповнення? Звідси можна зробити висновок, що наш парламент — найслабша ланка у вищому керівництві країни, і це вимагає докорінного поліпшення його діяльності. А наміри щодо розширення повноважень, вдосконалення за політреформою — це дорога в нікуди, це створення постійного джерела нестабільності в країні. І не доведи, Господи, до парламентської республіки, це вже буде повна безнадія. В країні повинен бути один голова, один центр влади — це президент з широкими повноваженнями, як це вже мало місце при двох попередніх президентах.
Влада — це обов’язок, а не привілеї чи вигоди, це не благодійна організація, а високі вимоги, мета її — розквіт країни і добробут народу. Це суворі правила, і будь-яке порушення їх автоматично веде до покарання, інакше і бути не може. Якщо цього немає — немає й держави. В цьому зв’язку досить важливими є Укази Президента про звільнення членів Конституційного Суду. Саме так і тільки так треба діяти, а перешкоди на цьому шляху недопустимі й повинні вести до покарання. Велике і виховне значення цих Указів в тому, про що вони свідчать — настав час відповідальності за те, як ти виконуєш доручену роботу, яких досяг позитивних результатів. Немає таких — звільняй місце для працездатних і здібних. Причетність же до корупції раз і назавжди має перекреслити службову діяльність, а звільнення з негативними мотивами мусить проходити з відшкодуванням завданих збитків і позначитися на розмірі пенсій і різних виплат.
Тяжка спадщина залишилася від попереднього керівництва країною. Багато тих питань, над якими б’ємося сьогодні, мали бути вирішеними ще в перші роки незалежності. Кому розчищати ті завали, які нині зустрічаються на кожному кроці? Одному Президентові? А де наші інтелектуальні сили, наукові колективи, творчі та громадські організації? Вони існують, але голосу їхнього не чути, голосу ствердного, закличного, а не голосу заперечення чи сумнівів. Є у нас громадсько-політичне об’єднання «Український форум», який очолює академік НАН України Володимир Семиноженко і куди входять відомі політичні та державні діячі країни. Коли знайомишся з їхніми виступами, то складається таке враження, що переважає в них одне: все, що проводить Президент Віктор Ющенко, — не так, ось ми робили по-іншому, давайте і далі так іти, у нас є досвід, знання. Найімовірніше, і є, а щодо вашої роботи у минулому, враховуючи допущені тоді помилки і недоліки, то її майже всю треба переробляти, ставити з голови на ноги. І тут потрібні нові думки, накреслення, винаходи, а не повторення давніх і нежиттєздатних пропозицій, потрібне залучення молодих сил з новими знаннями, які відповідають вимогам сучасності.
Виразником дум і прагнень народу завжди були у нас письменники. Сьогодні суспільству вкрай необхідні і творчість, і діяльність, активна життєва позиція наших митців слова, більшість з них не потребують у цьому ніяких підказок. Але зустрічаються і прикрі випадки. Приміром, поет Михайло Шевченко у газеті «Голос України» від 11 квітня цього року опублікував лист до Президента Віктора Ющенка, в якому в серйозному тоні говориться, що Указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради виданий для того, щоб ввести в Україні надзвичайний стан, а далі й покликати на допомогу «миротворців», тобто іноземні війська. А сприяли Указу юристи і патріоти, борці за українську мову. Звичайно, готували його юристи, як це їм і належить, сприяли патріоти, які є в нашій країні, і ставити на карб їм те, що вони борються за українську мову, іронізувати з цього приводу — це ніяк не вкладається в голові.
Найшвидше подолання нинішньої політичної кризи в інтересах усього суспільства! Саме з цього треба виходити, оцінювати людей за істинними, як свята правда, судженнями, а не вигаданими чи спотвореними. Тут ніякі прикраси не допоможуть, бо все стає відомим і отримує належну оцінку, особливо коли діяти всупереч майбуття країни. Тому варто саме їй служити, для неї працювати, прагнути робити корисне. Адже в підсумку перемагає добра справа.
