Власне, ця тема виникла доволі несподівано, під впливом коментарів до новини про приїзд в Україну президента США Джорджа Буша, що з’явилися у наших ЗМІ, в т. ч. й у газеті «День» №48. За традицією, «День» попросив висловитися з цього приводу осіб, яких вважає компетентними у відносинах Вашингтона з Києвом та ситуації в нашій державі, яка зумовлює те, чого її керівники очікують від візиту високого американського гостя. Коментували двоє: Євген Камінський, зав. відділом київського Інституту світової економіки та міжнародних відносин, і колишній посол у США Юрій Щербак.
Скажу відразу: можна погодитися зі словами пана Щербака, що цей візит нічого суттєво не змінить на лінії Вашингтон — Київ, тим більше, що у Білому домі готуються до зміни президентської варти. Але я б не твердив, що Дж. Буш, якого «не слухають» керівники деяких країн Західної Європи, та його команда не в силах вплинути на учасників Бухарестського саміту НАТО щодо приєднання України (та Грузії) до ПДЧ. Усе вирішиться в Бухаресті на початку квітня. Не відомо також, якою виявиться настирливість США у цьому питанні, особливо після останньої поїздки держсекретаря та міністра оборони у Москву. Вона, як відомо, закінчилася провально. Кремль вперто не хоче подальшого розширення Північноатлантичного альянсу на колишні совєтські республіки, особливо Україну, яку прагне будь-що утримати у сфері свого безпосереднього політичного, економічного та військово-стратегічного впливу. А оскільки розміщенню елементів стратегічної оборони в Чехії та Польщі йому не вдається перешкодити, то хоче мати на цих об’єктах своїх офіцерів- наглядачів. На що американці, звичайно, не згідні. Можливо, Москва навмисно висуває таку неприйнятну для Вашингтону ідею, щоб зробити її предметом якогось ще не відомого нам торгу.
Та це побічна гілка основної теми цих нотаток, пов’язаних, головним чином, із висловлюванням Євгена Камінського. За його словами, переговори в Києві з американським президентом можна буде назвати корисними, якщо «протягом 2008—2009 років до України прийде $17 мільярдів інвестицій». Він також говорить про участь США у вирішенні наших питань у торгівлі, економіці та енергетиці. Правильно, й інвестиції Україні потрібні, і розширення торгівлі зі Штатами, й американська допомога, наприклад, у модернізації українських АЕС, розвідуванні та освоєнні своїх покладів нафти та газу на морському шельфі, а, можливо, й у виготовленні в Україні твелів для атомних електростанцій — уран же маємо. Іншого багатства теж вистачає. (Тільки ось запитання: а чому саме $17 млрд., а не 10 чи 25?).
Найбільше турбують намагання певних партійно-політичних сил використати таку оказію, як перебування у Києві президента Буша та зустрічі з ним нашого Президента для «підігріву» нового протистояння на лінії Тимошенко — Ющенко, звичайно ж, із наміром виграти якісь нові очки на свою користь у вже не таких далеких президентських виборах, чи утвердження нинішнього прем’єр-міністра у статусі «керівника держави». Причому «незаангажований» пан Камінський досить виразно натякає, кого він підтримує. «Мені, наприклад, імпонує діяльність уряду. І читаючи американську пресу, я бачу, що США також імпонують дії нинішнього уряду. Можливо, навіть більше, ніж дії вищого політичного керівництва нашої держави», — сказав пан завідувач відділом. Ви це точно знаєте, п. Камінський, у Держдепартаменті чули, чи вам так здається?
Ну, та залишимо його в спокої. Бо є щось інше, суттєвіше про роботу нашого уряду та його економічного сегменту, відомо ким особисто сформованого. Досі в Україні існувала псевдоринкова економіка. І це, між іншим, теж характеризувало нас як недоєвропейців. Бо немає ринку без прозорої фондової біржі. Послухайте он поляків: усе про гелду та про гелду (geldu) говорять. Тобто про біржу. В Україні ж маємо якусь її імітацію. Минулий «антикризовий» уряд перед відходом від влади почав, було, трохи ворушитися у цьому плані, а ось, як написала недавно одна всеукраїнська газета, «уряд Юлії Тимошенко скасував концепцію розвитку ринків капіталу, зупинивши процес розв’язання проблеми, яка відкидає Україну на десятиліття назад у здійсненні економічних реформ». Докладно, з багатьма прикладами і фактами написала.
А мав же бути «Український прорив»...
