Закінчується термін повноважень нинішнього складу Верховної Ради, скоро нові вибори, до них усі готуються, і невдовзі люди довірять іншим депутатам вирішувати державні справи. Як же працювала нинішня Верховна Рада? Ми голосували за неї, ми маємо право висловити свої враження. Я, наприклад, даю незадовільну оцінку. Досить суворо? Виконано ж немало, стільки рішень прийнято. Не заперечую...
Якщо молодик бешкетує, пиячить, присікується до людей і, відбувши термін покарання, знову береться за своє, то знайти у ньому щось привабливе важко. Аж раптом побачили таку рису: він дихає. І не ледве-ледве, а у нього правильне дихання. Та чи поставимо ми це йому в заслугу? Ні, бо це — не заслуга, а природна особливість. Так і наша Верховна Рада. У неї правильний ритм, депутати своєчасно займають свої місця, ідуть виступи. А як щодо законотворчості?
На автомобільних дорогах у нас велика аварійність, а штрафи за порушення правил дорожнього руху — зовсім незначні. То треба їх підняти до 100, 300, 500 і навіть 1000 гривень залежно від провини. Конфісковувати транспортні засоби у п’яниць, в одурманених наркотиками, тих, хто перевозить контрабанду, нелегальних емігрантів, у тих, хто використовує автомобілі для здійснення злочину чи сприяє правопорушникам. О, це б примусило водіїв замислитись і на дорогах спокійніше б стало, менше гинуло би людей у аваріях. Скільки часу потрібно, щоб мати такий закон? День-два, нехай три. У нашій Верховній Раді подібний закон (недосконалий, є така думка) лежить у шухляді півроку, й ще невідомо, скільки йому там бути. Звернення міністра, працівників міліції з проханням прискорити його прийняття — як горохом об стінку.
До речі, про штрафи. Наші люди, повернувшись із-за кордону, кажуть, що там скрізь чистота, ніхто й папірець додолу не кине. Спробуй кинь, то штрафом будеш забезпечений, і не маленьким, а третина, половина чи цілий заробіток за місяць, і ще більше, залежно від провини, надійде в державну казну.
У Німеччині річку Рейн так залили різними відходами, що її назвали стічною канавою Європи. Коли дійшло це до парламенту, то відразу ж наклали штрафи на всіх винуватців, розташованих по обидві сторони річки. І невдовзі вода стала чистою. От би нашим законодавцям поглянути на береги Дніпра і притягти до відповідальності всіх забруднювачів, власників котеджів, збудованих з порушенням правил. І додати сюди забудовників заповідних зон. Набралося б стільки коштів, що бюджет країни б значно збільшився. І тоді б не лунало у відповідь: мовляв, ваша пропозиція корисна й необхідна, але ж де взяти для цього грошей?
У Верховній Раді затримуються не тільки окремі законопроекти, а й цілі напрацювання по прийняттю України до Світової організації торгівлі, не створюється Конституційний Суд. Уряд Юрія Єханурова було відправлено у відставку під надуманим приводом, що послабило систему управління.
Неконструктивну позицію з усіх цих питань зайняли, наприклад, депутати Народної партії України, яку очолює Володимир Литвин. У діяльності фракції явно помітні дріб’язкові розрахунки, там напередодні виборів видають себе за третю силу, очевидно, між партіями «Регіони» та «Наша Україна». Але пам’ятаємо, у нас є прислів’я про третього зайвого. Гра на протиріччях — невдячна справа, а в масштабах країни ще й викликає подив. І ніякі добрі наміри тут не враховуються.
Повністю самоусунулася Верховна Рада від питань культурно- національного будівництва. І ось наслідок: після багаторічних спроб знову нав’язується думка про необхідність референдуму з мовних питань, про надання російській мові статусу другої державної. Сама пропозиція вже є свідченням нічого іншого, як, по суті, духовної деградації суспільства.
Але є надія на краще. Нам, виборцям, уже пора очистити Верховну Раду від мертвих примар, тих, хто не пройшов випробування, виглядає політичним банкрутом. І звільнити місця людям здібним, талановитим, працьовитим, яким належить майбутнє.
Наші депутати мають великі права. А от про обов’язки міг би їм нагадати й закон про відкликання депутата. Та його все відсувають і ховають подалі. Не прийняли за роки роботи у минулому сторіччі, не приймають і в нинішньому. А навіщо він їм, такий закон? Це ж не про пільги чи якісь заохочення, згідно з ним тебе можуть і попросити з м’якого крісла, недоліків же і порушень — хоч греблю гати. Цей страх діє безвідмовно. Скільки говорили, а віз і нині там. Тому й ходять деякі депутати кілька разів на місяць до Верховної Ради — зарплату одержати. Або роками мовчать, ані пари з вуст. Мабуть, обдумують свої власні справи. Налаштованість нової Верховної Ради на сумлінну працю буде видно, зокрема, й з того, коли буде прийнятий закон про відкликання депутата. Якщо через рік-другий — це неприпустимо, якщо в перші місяці роботи — значить є настрій і прагнення домогтися успіхів.
У бесіді зі знайомим зачепили ми останні події. Він мені каже, що робота нової Верховної Ради буде малопродуктивною, коефіцієнт її корисної дії — невеликим. «Як? Далі ж нікуди». — «Ні, є», — відповідає. «Поясніть, будь ласка». — «А розширення повноважень Верховної Ради?» — «Ну то й що? Розширення повноважень — розширення маніпуляцій». Далі я не буду передавати зміст нашої розмови, у мене все-таки інша думка.
У різних народів є політики, яких називають відомими, видатними. Усі вони гартувалися, проводячи політичну діяльність, і тим досягли визнання. Чи можна стати таким політиком у нас? Так, цілком можливо. Кожному з 450 народних депутатів, чи то підприємець, працівник правоохоронних органів, чи службовець, відкрита дорога. Але зовсім замало, коли схвалюють когось лише колеги чи співробітники, однопартійці, товариші чи друзі, керівники установ, організацій. Великим, визначним політиком стають тоді, коли за це висловлюється значно більша кількість людей, усі громадяни нашої країни.
