9 грудня цього року минатиме 25 років по смерті Іллі Шульги, професора Вінницького педінституту ім. М. Коцюбинського, дослідника Голодомору 1932—1933 років на Вінниччині та Поділлі.
У 85-ті роковини жахливої трагедії нашого народу варто згадати, що саме Ілля Гаврилович одним із перших науковців середини 80-х років, коли було знято заборону на доступ до архівних документів, приступив до розробки теми Голодомору. У вересні 1990 року вперше в Україні відбувся Міжнародний симпозіум про Голодомор, на якому Ілля Шульга блискуче виступив з доповіддю. Багаторічна напружена робота дослідника в архівах над документами, коло яких щораз розширювалося, мала своїм гідним звершенням низку газетних публікацій та книжку «Людомор на Поділлі», в яких автор показує причини, прояви, наслідки Голодомору.
Ілля Гаврилович сам пережив Великий голод 1932—1933 років, внаслідок чого захворів на кістковий туберкульоз, тож він прагнув донести світові правду про цю жахливу за проявами і катастрофічну за наслідками трагедію українського селянства, про яку жодним словом не було згадано в офіційній радянській історіографії. 1988 року одним із перших в Україні професор Ілля Шульга опублікував свої спогади про ті жахливі часи.
Мої знання як учителя історії про трагедію 1933 року тривалий час обмежувались короткими розповідями моєї бабусі, дідуся, батьків, котрі на той час проживали на Житомирщині. Все своє дитинство я пам’ятаю металеву бочку з пшеницею, яку батьки ховали на горищі, — запас хліба на випадок голоду. Страх пережитого переслідував свідків трагедії до кінця їхнього життя.
Публікації Іллі Гавриловича викликали велику зацікавленість у мене та моїх учнів. Тема Голодомору досить довго була новою для нас. Ми зібрали більш ніж десяток статей ученого. Кожна з них для мене та моїх учнів була важливою подією. Газети, яким уже майже тридцять років, дивом збереглися в моєму архіві. Ось вони переді мною — пожовклі від часу, з розповідями про гірку правду про нашу історію: «Вінницька правда», «Комсомольське плем’я» за 1988—1993 роки. Праця Іллі Гавриловича Шульги «Голод на Поділлі», присвячена 60-м роковинам трагедії, його газетні публікації залишаються й донині важливим джерелом знань про події 1932—1933 років на Вінниччині.
З-під пера історика вийшло чимало досліджень, у яких Ілля Гаврилович малює неспотворену картину життя селян у роки Голодомору. Мовою офіційних документів промовляють до нас жахливі факти того часу. Своєрідність цих документів полягає в тому, що вони перегукуються зі спогадами очевидців, серед яких був і сам Ілля Гаврилович. Їхній погляд перейшов з нами у нове тисячоліття як закарбована пам’ять про пережите лихо.
Ілля Гаврилович був незвичайною людиною. Мені доводилось спілкуватися з його колишніми студентами, колегами. Майже кожен, згадуючи його, починав з того, що він був надзвичайно порядною людиною, високоморальною, доброю. Умів допомогти й підтримати талановитих студентів. З його наукової школи вийшло п’ять докторів і п’ять кандидатів наук. Він був ученим — істориком від Бога, був патріотом України. Я вважаю, що поруч з ім’ям Великого українця Джеймса Мейса ми маємо пам’ятати і тих науковців, які одними з перших в Україні намагалися пробити броню таємниці Великого людомору, розкрити трагедію планетарного масштабу ХХ століття, трагедію українського села. Адже знання минулого — то є хороший порадник щодо того, як нам жити сьогодні і з чим іти в майбутнє.
Варто сказати, що 20 листопада на науково-практичній конференції, присвяченій роковинам Голодомору, яка відбулася у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, було зазначено, що одним із перших трагедію Голодоморів на Поділлі досліджував професор університету Ілля Гаврилович Шульга. За його оцінками, лише на території Поділля в 1932—1933 рр. померло 1 669 564 особи. З них понад 200 тисяч дітей. Для мене є дуже важливим те, що в поминальний тиждень, а саме 23 листопада, представники від Вінницької обласної державної адміністрації хвилиною мовчання та покладанням квітів ушанували пам’ять професора Іллі Гавриловича Шульги (1921—1993).
Якщо на могилах таких людей, як Джеймс Мейс, Ілля Гаврилович Шульга, лежатимуть квіти, і не лише в поминальні дні, це свідчитиме про творення громадянського суспільства в Україні.
Ілля Гаврилович заповідав нам: «Щоб ніколи не повторився Голодомор, пам’ятаймо про пережите, шануймо рідну землю і всіх, хто дає їй раду, працею та мудрістю зміцнюймо нашу незалежну Україну».
За словами Лариси Івшиної, «у нас жорстка альтернатива: змінитися — або розчинитися». Змінитися на краще без знання власної історії важко. Саме глибокі знання історії свого народу цементують будь-яке суспільство і не дають розчинитися в часі, допомагають бути державотворчою нацією.
