В газеті «День» №176 від 2.10.08 обговорювалося питання, чи винні російські ЗМІ в тому, що ставлення росіян до України погіршилося.
Дуже делікатно поставлене запитання. Звичайно, ЗМІ формують суспільну думку. Але оскільки російські ЗМІ абсолютно підконтрольні, то вони виконують, догоджають, реалізовують волю державного керівництва. Згадайте путінське: «Україна — не держава». Напрям вказано. А українці у своїй масі хочуть хороших, рівних відносин із Росією.
Складається враження, що російське керівництво свідомо зомбує своє населення. Згадайте Тузлу, мовне питання, «насильницьку українізацію». Насаджувалися абсолютно брехливі тези. Але робилося це дуже кваліфіковано. Чим тут можна зарадити?
Недавно я дивилася московське телебачення, і мова йшла про поставки зброї до Грузії. Йшов авторський текст, потім інтерв’ю з членом українського парламенту Коновалюком (язик не повертається сказати «нашим парламентарієм»). Той Коновалюк розмахував якимись паперами і говорив про злочинні дії. Чим закінчили репортаж? Тим, що, мовляв, українське керівництво знало про час нападу Грузії на Південну Осетію й під ці терміни здійснювало поставки зброї, тож Україна має нести відповідальність за свої дії. А раз так, то природно будувався ряд, просто зависало в повітрі — хто кого за це має покарати? Де тут питання любові й поваги? Дуже кваліфікована робота.
Я дуже боюся, що російське керівництво свідомо готує свій народ до того, що якщо воно вирішить застосувати проти України рішучі дії, то росіяни мають морально були готові до цього. Колись дуже давно пропаганда однієї країни кричала, які погані чехи й як вони пригноблюють судетських німців. І хоч би що робили чехи, аби це залагодити, спростувати, нічого не допомогло.
Шкода, що наше верховне керівництво не робить із цього певних висновків, живе, як на окремому острові, і крім зведення рахунків між собою слабо бачить щось іще. У нас, простих громадян, немає відчуття гарантованої безпеки.
