Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Підземне царство й поле чудес

26 жовтня, 2002 - 00:00

Про результати реконструкції центральної частини міста стільки сперечалися фахівці на сторінках різних видань, що мимовільно захотілося побувати в підземній частині новобудов. З приводу реконструкції висловлювалися різні думки: комусь подобається, комусь не подобається — це справа смаку, а після завершення будівництва користі від подібних дискусій, на мій погляд, не так уже й багато.

Зовсім інша річ — помилуватися підземними палацами: як вони живуть, чим багаті, що й почім пропонують. Своїми враженнями хотілося б поділитися з читачами. Відразу слід зауважити, що сказане стосується не якогось конкретного підземного торговельного центру, а є інтегральним образом побаченого.

Головне, що впадає у вічі, — це те, що в торговельних центрах, розташованих у самому центрі столиці нашої держави, не вдалося побачити українських товарів. Чудово знаючи можливості нашого машинобудівного комплексу (наші підприємства виробляють чудові товари, які ні зовні, ні за якістю не поступаються імпортним, а ціна їхня іноді в два і більше рази нижча за аналогічні імпортні), я ніяк не міг зрозуміти, чому вони відсутні на прилавках підземних палаців. Звісно, якісь вітчизняні товари трапляються, але вони в такій переважній меншості, що відшукати їх дуже непросто. Здавалося б, у чому проблема: якщо знаєш, який товар міг би скласти конкуренцію, знаєш, де його взяти, є закон про єдиний податок для фізичних осіб — бери в оренду торговельні площі й торгуй своїм вітчизняним товаром на благо собі, вітчизняному виробнику й державі. Але виявилося, що не все так просто.

Оскільки наші вітчизняні підприємства внаслідок невпинної турботи нашого уряду про нашого вітчизняного виробника доведені до такого стану, що одні ледве жевріють, а інші буквально рахують кожну копійчину, перше запитання, яке ставлять керівники підприємств: скільки це коштує й що підприємство із цього матиме? Тому свій проект під умовною назвою «Made in Ukraine» я розпочав зі з’ясування питання «Скільки це коштує?». Виявилося, що вартість оренди торговельної площі в наших підземних палацах — це така державна таємниця, що дізнатися її набагато важче, ніж перелік продукції секретного військового заводу за радянських часів. Відвідувача зустрічають зашторені вітрини із загадковим написом «оренда» й номером телефону. Марно з’ясовувати у торговцiв — вони нічого не знають. Охорона теж не мусить цього знати, тому максимум, що можна дізнатися, це де міститься адміністрація. Прямуючи у бік адміністрації, я зустрів статечного парубка, який на моє запитання «Де адміністрація?», — відповів: «Я адміністрація!», але як тільки дізнався, яке питання мене цікавить, відразу ж відповів, що нічого не знає й треба дзвонити в адміністрацію по телефону. Щодо з’ясування цього питання мені катастрофічно не щастило — я весь час потрапляв на представників адміністрації, які не знали ні вартості квадратного метра (навіть орієнтовної, навіть діапазону цін), ні мінімальної площі, яку можна орендувати, дехто намагався телефонувати з’ясовувати, але виявлялося, що тих, хто знає, не було на місці. Для мене так і залишилося загадкою, чому представники адміністрації не можуть сказати, скільки коштує квадратний метр торговельної площі, а телефон може? Можливо, в мене просто фах не той, а для представників іншої професії все цілком зрозуміло.

Незважаючи на щільну завісу секретності, мені все ж вдалося дізнатися й вартість орендної плати, й ще багато чого цікавого. Й тут відразу ж виявилося, що мій проект «Made in Ukraine» приречений. Навіть за умови максимальної виручки, передбаченої для єдиного податку, за розумного рівня торгової надбавки, ця добавка виявиться в півтора рази меншою за величину орендної плати пропонованих торговельних площ.

Як вдається торговцям у цих центрах купувати товар, платити за оренду та здiйснювати інші виплати, пов’язані з торговою діяльністю, хай залишається їхньою комерційною таємницею.

А тим громадянам, кому не байдужа доля вітчизняного виробника, доля своєї країни, залишається лише шкодувати, що побудовані підземні палаци перетворено на поле чудес.

Анатолій ШТАНЬКО, кандидат технічних наук, Київ
Газета: 
Рубрика: