Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Піонер-промоутер

(сон виборця)
17 вересня, 2004 - 00:00

Якось, ідучи пожвавленим проспектом серед неструнких рядів промоутерів, які нав’язливо пропонують спробувати, помацати або просто подивитися на рекламовані ними товари, я побачив серед них дивного парубка. Він був одягнутий у білу сорочку та коротенькі сині шорти, а на шиї у нього красувався червоний піонерський галстук. Стоячи біля задрапованої кумачем імпровізованої трибуни, цей юнак раз у раз сурмив у мідну сурму, після чого голосно викрикував: «Пролетарі всіх країн! Не проходьте мимо! Тільки сьогодні й тільки в нас грандіозна акція — «Ностальгія за Радянським Союзом»!

Почувши таке незвичайне звернення, я з цікавістю підійшов до «юного ленінця». Він зрадів мені, як рідному. Налив повну склянку «ще тієї» «Пшеничної». На кусень «бородінського» хліба поклав апетитний шматок справжньої «Любительської». І всю цю розкіш «своєю мозолястою рукою» простяг мені.

— Спасибі, дорогенький! — подякував я.

— Ностальгуйте, на здоров’я! — з готовністю відповів він. Потім юнак у піонерському галстуку окропив мене прекрасним «Тройним» одеколоном, пригостив сигаретою «Друг» і за допомогою старенького магнітофона «Маяк» прокрутив пару- трійку революційних пісень, так що від розчулення я навіть розплакався. Потім він по секрету шепнув мені, що якщо я поставлю свій підпис під зверненням на підтримку голодуючих фермерів Флориди, то зможу стати учасником розіграшу туристичної путівки до Монгольської Народної Республіки.

Незважаючи на почуття вдячності, що переповнювало мене до цього «борця за справу Великого Жовтня», я все ж не зміг подолати свою природжену допитливість і поцікавився в нього: «Скажи, мій юний друже, стоїш ти тут «за ідею» чи твій труд оплачується ганебними портретами американських президентів на зеленому фоні?»

У відповідь хлопець, немов Мальчиш-Кибальчиш, не зронив ні слова. Він відкрив було рот для відповіді, але потім, очевидно, пригадав, що піонер не повинен обманювати старших, а тим більше грубіянити. Тільки його і без того рум’яне обличчя почервоніло настільки, що злилося із червоним прапором, який майорів у нього за спиною.

Олексій БЕГЕМОТОВ, Сімферополь
Газета: 
Рубрика: