Як ви думаєте, у чому різниця і схожість між сомалійськими піратами та нашими українськими рекетирами, рейдерами та новоспеченими колекторами? Не задумувалися? Тоді поміркуймо разом. Перші своїм промислом займаються на воді, другі — на суші. Але у тих і тих мета однакова — збагачення за чужий рахунок. Будь-якими методами й засобами грабунку. Тому і способи схожі — залякати, деморалізувати, створити паніку, взяти заручників і довести, якщо не все, то частину суспільства до панічного страху й стресу.
Сомалійські пірати до такого стресу і страху довели не лише своє суспільство, а й суспільство десятків країн. Наші доблесні «герої» в масках поки що за межі країни не вийшли. Масово не вийшли, бо поодинокі представники українського пірацтва своїм «героїзмом» засвітилися не в одній країні та стали об’єктами особливої уваги Інтерполу.
А щодо засобів, то вони в обох однакові. Не буду перераховувати — з цим арсеналом багато хто познайомився особисто й відчув його на власній шкурі. Правда, є одна дуже суттєва відмінність: сомалійські розбійники беруть у полон майно та громадян інших країн, а наші доморощені — масово грабують своїх співвітчизників, розорюють і ганьблять свою країну. Але якщо на перших сьогодні спрямовані дула автоматів багатьох країн, то у других — сотні, якщо не тисячі, захисників. Не лише у владі, а й у правоохоронних структурах. Та що там казати — найчастіше це одні й ті ж люди — перевертні.
Звичайно, сомалійським урвиголовам складніше — при небезпеці вони можуть відразу ховати «кінці» лише у воду. У «наших» хоч і немає океану, проте є офшорні зони, де вистачає й води, й суші. Але часто їм ні того, ні іншого не треба. Можна це зробити й на власній землі, скинувши ті самі «кінці» в органи Генеральної прокуратури, МВС. Але найкраще, звичайно, у різні суди, які ті «кінці» не просто заховають, а зариють так глибоко, що ніякий міжнародний суд не докопається.
А ось щодо досвіду, то в океанських розбійників його значно більше. І це закономірно. Бо свій відлік піратство веде з того часу, як в океанах, морях і на річках з’явилися перші плаваючі засоби, якими, мабуть, були плоти — а це кілька тисячоліть тому.
У «наших» біографія набагато скромніша — початок 90-х років минулого століття. Усі ми досі з жахом згадуємо перші грабіжницькі кроки бритоголових із розчепіреними пальцями, солов’їв-розбійників, які під гучні постріли серед білого дня швидко й нахабно опановували рекетирські професії та займали свої «ніші». І невипадково це їм вдавалося — вони були «випускниками» колишніх радянських в’язниць. Саме там добре засвоїли теорію та на практиці почували себе, як риба у воді. За якихось два-три роки країну розділили на зони. А що ж наші правоохоронці в міліцейських погонах? Вони не стільки лякали їх, скільки уважно приглядалися та опановували методи цього розбійницького бізнесу. Тому його «паростки» розпускалися прямо на очах.
А коли сваволя «випускників» в’язниць досягла точки кипіння і в суспільстві прокотилася хвиля обурення, на вершині Олімпу поспівчували народу й подали команду: «Фас». І «орли», «беркути», «яструби» та інші хижі птахи накинулися на здобич. Але не для того, аби зовсім рекетирство викорчувати з корінням, а лише щоб налякати. Для цього організували кілька гучних судових справ, з деякими розправилися їхніми ж руками. І, як треба було чекати, очолили цей розбійницький (піратський) рух. Словом, все вийшло як у старій відомій формулі: не можеш побороти мафію — очоль її. Тому в архівах міліції, судів і прокуратури досі зберігаються тисячі нерозкритих, списаних справ. А їх ніхто і не збирався розкривати. На переправі поміняли лише сталевих «коней» (авто). Здебільшого доблесні правоохоронці пересіли з радянських «Жигулі» в іноземні марки, конфісковані в «попередників».
Так починався другий етап рекетирства, у якому вже державні «орли», «яструби» й «беркути» почували себе на суші, як сомалійські «крокодили» у воді. Вони швидко між собою перерозподілили ті ж самі зони впливу — від великих підприємств до маленьких кіосків, від повій до крупних бізнесменів. Але не просто перерозподілили, а обклали кожного відповідною даниною та звели над ними свої невидимі «криші». Хто ставав на заваді — опинялися в таращанському чи іншому лісі, озері, ставку або річці. Не буду вдаватися в подробиці — окремі епізоди їхньої діяльності демонструвалися по телебаченню. Але більшість справ поховані в тих самих архівах або чекають ще свого часу. Це кіноплівки й відеозаписи, зроблені під диванами, ліжками, столами, в лісі, в сауні, в бані тощо.
Коли ситуація склалася так, що рекетирство як середній бізнес влада повністю легалізувала, постало питання про переведення його у вищий клас грабунку. І тоді першим на арену «бойових дій» вийшло рейдерство на чолі з районними та апеляційними судами. Тисячі підприємств стали їхніми заручниками. Багато з них і досі в полоні. На їхьому фоні «Фаїна» — крапля в океані. Далі — більше. Зокрема, минулий рік ознаменувався ще одним різновидом рекетирства. Народилися його дочірні структури, так звані колекторські фірми. Вони непомітно, але масштабно взяли в облогу тих юридичних і фізичних осіб, які не з власної волі стали двічі заручниками: спочатку банківських кредитів, а потім і колекторських контор. Методи ті ж — шантаж, погрози, залякування. Словом, у «зонах» опинилися мільйони людей (сомалійським грабіжникам і не снилися такі масштаби).
І про останню відмінність між першими і другими. З різних джерел відомо, що сомалійські пірати працюють у безправовому полі. Немає на них управи ні в президента, ні в парламенту, ні в уряду. По суті, ніякої влади, а тим більше законів там немає.
А у нас навпаки — все є: і влада, й законів не одна тисяча. І гасло: «Бандити мають сидіти у тюрмах» нібито ніхто не знімав з порядку денного. А піратство, заручниками якого на сьогодні є щонайменше чверть країни, живе та процвітає. Хто у рекетирів під ковпаком, хто у рейдерів, хто у колекторів. А на владному Олімпі, як у Сомалі, — все у руках кланів. Тільки вони у нас за посадами і статусами офіційно належать до класу недоторканних. Якщо треба, то на підмогу викличуть «Беркут» і кинуть на штурм будь-чого, навіть Генеральної прокуратури. А якщо у «Нафтогазі України» раптом захочуть повернути трубу не в той бік, то піднімуть на ноги й «Альфу». Але ж ці два об’єкти недалеко від Банкової та Грушевського. Як не дивно, але ні там, ні там не бояться, що «орли» в масках можуть переплутати адресу, як це було в Криму. І може трапитися як у Сомалі — кожен стане сам собі президентом, парламентом і урядом...
Повірте, сумно й страшно про це навіть думати. Який вихід? Можна, звичайно, звернутися, що стає уже звичкою, до Вашингтона, Європейського Союзу, Міжнародного валютного фонду з проханням виділити додатковий транш для викупу НАШИХ громадян із НАШОГО державного, комерційного, приватного, «піратського» полону. А, може, краще обійдемося без великих грошей і лише політичною ВОЛЕЮ своєї ВЛАДИ спробуємо викоренити це зло? Впевнений, що законів для цього вистачає. Було б тільки бажання.
