Резонанс на статтю «Міфотворчість» («День», № 1) показує, що я вцілив у точку, і точка ця знаходиться в архетипі колективного несвідомого, а не в деяких «свідомих провокаційно-спекулятивних цілях», про які пише мій опонент Тарас Дишкант («День», №11 від 19.01.2002).
Я згодний з опонентом, що в статті мало плідного, бо це полеміка з журналістом і не більше. Мене вже давно не лякає, що в будь-якому суспільстві в тій чи іншій мірі є зерна деструктивності, оскільки приблизно розумію, звідки ця деструктивність береться і як її повернути на творчість, якщо вона дійсно комусь потрібна, ця творчість. Звинувачувати наше суспільство не потрібно — воно само себе звинувачує щодня.
Ще 20 років тому у мене зародилася думка про «несоціалістичність» радянського соціалізму. Практика соціалізму в СРСР не має нічого спільного з ідеєю звільнення людини від зовнішніх тяжіючих сил, однією з яких і є соціалізм. Ця проблема не вирішена ні у нас, ні у наших «західних кумирів». Інквізиція також палила на багатті іменем Заповідей Христових, але Заповіді до чого? Чи Біблію також потрібно відкинути разом із «Капіталом»?
Тарас Дишкант звернув увагу на моє посилання на діалектичний матеріалізм, але проігнорував згадку про аналітичну психологію. У класичному марксизмі сила-силенна слабких місць, про радянський його варіант — краще не згадувати. Але у нас, які живуть через 150 років після Маркса, розуму має бути більше. До речі, з психоаналізом ще гірше, ніж з марксизмом. Навіть так звана елітарна публіка при його згадці морщить лоб і, щонайбільше, говорить щось про «сексуальну лібідозність фрейдизму». Так ось, розвиток поглядів Фрейда його учнями, критиками і послідовниками при аналізі масових психічних явищ дивним чином приводить до тих же висновків, що і Марксова соціологія з поправкою на сучасні реалії.
Я стверджую, що сучасне читання марксизму і аналітичної психології збирає воєдино весь соціальний праксис, не залишаючи жодного факту непоясненим, і залишаючись відкритим для нових фактів, якщо такі знайдуться. На відміну від Т. Дишканта, я вважаю, що ніяке вчення ще нічого не будувало і не зберегло. Будь-яка система поглядів — лише модель, яка в тій чи іншій мірі відображає реалії, в цьому смисл співвідношення абсолютної та відносної істини. Щоб розуміти це, потрібно було вивчати діалектичний матеріалізм не за словниками іноземних слів, а за першоджерелами, і не тільки ті сторінки, які рекомендували викладачі кафедр марксизму-ленінізму, а цілком: «Філософсько-економічні рукописи», «Німецьку ідеологію», «Критику Готської програми», «Капітал», «Походження сім’ї…» і т.iн. Щоб зрозуміти діалектику, потрібно читати Гегеля. Щоб зрозуміти соціалізм, потрібно читати Руссо, Сен-Симона, Герцена, Чернишевського, Біблію, нарешті. Щоб зрозуміти марксизм, потрібно читати Бердяєва і Фромма. Щоб зрозуміти масову психологію взагалі й тоталітаризм зокрема, потрібно читати Ле Бона, Тарда, Фрейда, Юнга, Райха, Московичi й, обов’язково, Фромма. Щоб зрозуміти, чому наш соціалізм не став таким, потрібно читати Леніна. Щоб зрозуміти, чому ми отримали не демократію, а бюрократично-олігархічне суспільство, потрібно читати його ж. Щоб зрозуміти, чому ми повертаємося до соціал-демократії, потрібно читати все перераховане. Але і це нічого не дасть. Потрібна постійна діяльність у реальному житті, в реальній масі людей для співвіднесення всієї цієї теорії з практикою.
Більшість сьогоднішніх наших проблем, про які правильно пише Т. Дишкант, це вже давно не тіні комуністичного минулого, а пошуки сучасної так званої демократії. Сучасна глобалізація повинна була стати об’єднанням всього людства перед небезпекою катаклізму, що насувається, який може стерти рід людський із лиця Землі. А стала ж глобалізація поки лише черговою формою імперіалістичної «монопольки».
Я згодний з опонентом, що необхідно підвести риску, але не під нашим минулим, а під нашою тупістю, боягузтвом, лінню, стадністю і «мавпуванням» на чужий манер.
А ще я щиро вдячний Тарасу Дишканту за те, що він звернув увагу на мою статтю, а не пройшов мимо, як більшість, поспішаючи на перегляд чергового «реального» шоу або ввiткнувшись у кросворд. І дуже добре, що це звичайна людина з периферії, а не столичний політтехнолог. Якщо рядові громадяни всім цим цікавляться, означає «ще не вмерла Україна!»
