Напередодні Дня сміху ми не могли залишити без уваги цей «погляд на життя» крізь «призму сміху» нашого постійного читача з Київської області Сергія Мекеди.
У цей непростий час апатії та деструктуризації не можуть не радувати організованість та ентузіазм учасників «всеукраїнської акції» збору брухту. Збирають те, що погано лежить, низько висить чи неміцно прикручене, словом, усе, що здатне обмежувати у просторі рухи вільних громадян. ЗМІ рясніють повідомленнями про хід цього прогресу, в якому часто-густо не обходиться без жертв (переважно від ураження електрострумом). Наші люди ризикують життям і здоров’ям задля того, щоб не зірвати чергову поставку металу за кордон.
І нехай Європа тішиться нашими міддю й алюмінієм — ми дивимось набагато далі, ніж короткозорі капіталісти, які в прагненні швидкої наживи не піклуються про світле майбутнє своєї нації. А якщо ж зазирнути у недалеке майбутнє, то неважко передбачити, що, використавши запаси нафти та газу (а сьогоднішня нафтова криза яскраво демонструє неспроможність природи задовольнити зростаючий апетит людства), увесь світ перейде виключно на електричну енергію, використовуючи для її добування силу сонця, вітру і води. Але хімічна промисловість не матиме сировини для своєї діяльності. І тоді, наприклад, француженки забудуть, що таке капронові колготки, а німкені перед тим, як сходити у супермаркет по горох, шитимуть ганчір’яні торбинки.
І ось тут настане золотий час України. Ми будемо розробляти пластикові родовища. Маючи досить здорового глузду не будувати сміттєпереробні заводи, ми утворимо багатющі родовища для нащадків. Адже ж дешева пластикова пляшка, створена для разового використання, є річчю досить стійкою до дії зовнішнього середовища, і тому має здатність не розкладатися тисячі років. Цей нетлінний предмет стане символом нації, національним гербом. За два-три кілограми пластику ми будемо купувати комп’ютери та «Мерседеси», кока-колу та секонд-хенд. Золоті ріки тектимуть до нас.
Треба лише завчасно нанести на карту усі сміттєзвалища і зазначити їх розмір та відсоток вмісту пластику, аби наші нащадки — шукачі пластику — не витрачали дорогоцінний час на геологічні розвідки. Хоча вже сьогодні праобрази шахтарів майбутнього невтомно працюють на звалищах, дбайливо очищаючи пластикову масу від різних металів — цих атавізмів індустріальної епохи. Через тисячу років ці невтомні трудівники стануть героями історії!
Пластикова епоха стане для нас зоряною! І не ми, а вже наші правнуки змусять світову громадськість із завмиранням у серці спостерігати за виборами мера Пилипівки, бо саме біля цього села знаходилось найбільше сміттєзвалище цього незбагненного у своєму прагненні матеріалізації цінностей світу.
