Ще задовго до головної події року гарант нашої Конституції запевняв, що це будуть чи не найбрудніші вибори в історії України. Думаю, що незалежно від оцінок і наших, і міжнародних спостерігачів, мільйони виборців могли переконатись, що Президент знав, що казав. Кожний, звичайно, отримав щодо цього свою долю досвіду.
Мене особисто вразила обстановка на дільниці виборчого округу № 219 по вул. Лейпцігській, 1а в Києві, в центрі Печерська. Перший зал нагадував приміщення воєнного періоду, переповнене людьми в польовій військовій формі, що стомлено розсілися в кріслах, серед яких загубився маленький столик із схиленою над паперами співробітницею. Доступитись до розвішаних на стінах біографій претендентів на перше крісло в державі було неможливо. Незрозуміло було, з якою метою перебуває тут такий специфічний контингент, що перевищував кількість виборців. У головному залі частина крісел була зайнята такими ж міцними чоловіками у плямистому одязі. Між ними проходили ті, хто прийшов виконати свій громадянський обов’язок і заради кого, власне, роботу дільниці й було організовано. А в лівому кутку — справжній натовп. Велика група так само доволі міцних хлопців, переважно в темних і добре м’ятих спортивних костюмах, дехто з синцями під очима й наколками на пальцях теж справляли далеко не святкове враження. З’ясувалось, що це виборці з відкріпними талонами.
На запитання, звідкіля вони, переглядаються, а один дотепник каже:
— З України.
— А конкретніше?
Одні відводять очі, а інші з смішком звертаються один до одного: звідки ми?
— З Черкас.
— А чого прибули такою великою компанією?
— Родичі запросили...
Тож дуже цікаво було б прочитати статистику по всіх округах (із зазначенням кількісних та географічних показників) виборців, спеціально «запрошених родичами». Ми б тоді краще зрозуміли «вищу математику» наших виборів. Тим більше, що протягом дня походи подібних груп від дільниці до дільниці не припинялись...
