Президент Віктор Ющенко в бесіді з журналістами напередодні другої річниці помаранчевої революції сказав, що він привів до влади всіх тих людей, які стояли поруч із ним на трибуні Майдану. Дійсно, він це зробив, пішов назустріч своїм прихильникам. І саме цим допустився великої помилки. Бо тільки одиниці з них мали досвід керівної роботи і заслуговували високих державних посад, всім іншим треба було просто подякувати. От і сталося так, що новопризначені прем’єр- міністр Юлія Тимошенко і значна частина міністрів взялися не за свою справу, з якою не змогли впоратися. Адже в уряді працюють люди, які здолали не одну сходинку відповідальної роботи за своєю спеціальністю, мають організаторські здібності, виявляють свої ділові якості на всіх довірених їм ділянках роботи.
За перші місяці діяльності уряд Юлії Тимошенко мав деякі успіхи, окремі питання вирішувалися належним чином, але економічні показники нічим особливим не відрізнялися від попередніх років, а в деяких навіть намітилося їх зниження. Потім виникли неузгодженості, самовихваляння, суперечки, і Президент цілком правильно відправив цей уряд у відставку. Свою помилку треба виправляти, але треба й всебічно враховувати, які наслідки матиме таке рішення. І ось воно знову відгукнулося: за ініціативою Юлії Володимирівни, котра не облишила свої амбіції знову стати прем’єр-міністром і підпорядкувала всю свою діяльність цій меті, фракція БЮТ підтримала антикризову коаліцію і завдяки цьому парламент подолав вето президента і прийняв Закон «Про Кабінет Міністрів», який суттєво знижує повноваження президента. Це вже не розбіжності в розумінні того чи іншого питання, підтримки чи заперечення якоїсь пропозиції, це добре підготовлений випад проти блоку «Наша Україна», проти Президента, обставлений частоколом довільних доказів.
Олександр Мороз, очевидно, пригадавши, як його обирали головою Верховної Ради, радісно повідомляє з екрану телевізора, що БЮТ проголосував за Закон «Про Кабінет Міністрів», а за це антикризова коаліція підтримала Закон «Про опозицію» та імперативний мандат, представлені фракцією БЮТ. Мовляв, не я один такий. Нашого полку прибуло, у нас домовленості й співпраця можуть бути порушені в будь-який час.
Політика — брудна справа, нерідко чуємо від наших депутатів: тут важлива не участь, а перемога, і будь-якими способами. Але бруд залежить все- таки не від політики, а від людини. І якщо днями й місяцями не мити руки, то всім відомо, до чого це призведе. Дуже низьку планку бере дехто з нашої політичної еліти, орієнтуючись не на загальноприйняті правила взаємовідносин між колегами, опонентами, людьми протилежних політичних поглядів. Викликає тривогу все помітніша у їхніх діях стратегія підлості та обману, і вона затягує схильних до такого розвитку подій, наче болото. Адже легкість здобутої в чомусь переваги, досягнення вигоди може обернутися втратами та відступами в іншому, навіть там, де ніхто й не чекав подібного.
Тут не завадить навести деякі приклади. Так, Шарль де Голль протягом багаторічної політичної і державної діяльності мав бездоганну репутацію, для нього інтереси Франції були найважливішими; яким він був у житті, таким і в політиці. Конрад Аденауер, Маргарет Тетчер і багато інших політиків стали відомими тому, що працювали на благо своїх країн. Тому не варто нам привносити в політику безпринципність, недоліки свого виховання, відсутність сталих переконань.
Отже, Юлія Тимошенко прагне за всяку ціну повернути собі посаду прем’єр-міністра, це підтвердив і Олександр Турчинов, якщо не тепер, то пізніше. Хтось би на їхньому місці вже й не згадував про такі плани, враховуючи минулий невдалий досвід керівництва урядом, тільки не бютівці. Така наполегливість гідна кращого застосування, а затяжість і самовпевненість можуть привести і до зворотного результату. Все менше згоди находить ця фракція зі своїми колегами з «Нашої України», з якими разом виборювали перемогу на президентських виборах.
Основою блоку «Наша Україна» є партія «Народний союз «Наша Україна». Створена відразу ж після помаранчевої революції на хвилі народного піднесення, вона заявила про свою готовність бути в числі перших на політичному олімпі, але ці наміри нічим не були підкріплені. Партія по суті виявилася бізнесовим об’єднанням без чітких орієнтирів, не змогла дати відповідь на жоден виклик сучасності і, не ставши виразником національно-демократичних сил, втратила підтримку людей і будь-яку перспективу свого існування. В чому ж причина? А в тому, що НСНУ, як і «Батьківщина», і Партія регіонів — все це партії крупного бізнесу, сфера їхніх інтересів — це капітал, вигідне його вкладення, одержання прибутку. І що ж виходить? Фінансово-олігархічні клани мають свої партії, вони пройшли до парламенту і там під їхню дудку пишуться для нас закони, приймаються постанови. А хто ж захистить інтереси робітників, селян, інтелігенції, молоді, пенсіонерів?
Недавно Тарас Чорновіл з Партії регіонів, відповідаючи на запитання кореспондентів, висловився так: «Скажу відверто: на моє переконання, у нас немає сьогодні націонал- демократії». Далі він змінює гнів на милість і все ж визнає, що націонал-демократія у нас таки є, але вона якась не така, від неї нічого хорошого не дочекаєшся, вона може наживатися лише на популярних лозунгах або програмах. І досить несподівано заявив, що націонал-демократичні інтереси буде відстоювати Партія регіонів, в майбутньому вона могла б мати і свого президента, і більшість в парламенті. Ну, що тут додати? Залишається лише розвести руками від такого сильного, як постріл, аншлагу.
А слідом починаєш замислюватися. Між іншим, звідки у нього такі думки? Відомо, що святе місце порожнім не буває. І нагальна потреба є в такій партії, яка б виражала волю народу, захищала і сприяла розвитку української культури, української преси, українського телебачення. А в парламенті підтримувала б закони, спрямовані на розбудову української держави, підвищення життєвого рівня населення. Ось і відповідь на питання: чого ми так бідно живемо, коли ми матимемо гідні зарплати і пенсії та припинимо принизливу боротьбу за виживання, коли поліпшиться добробут народу. Вирішення всіх цих завдань не можливо без сильної, чисельної, впливової у суспільстві партії національно-демократичного спрямування, яка була б представлена у парламенті й мала фракцію, не байдужу до турбот людей.
Чи можливо все це? Звичайно. Згадаймо, скільки нас було на Майдані, і не тільки на столичному, а й в областях і районах, скільки вболівали за правильний вибір. скільки проголосували за Віктора Ющенка. Більшість громадян. І ця більшість в змозі створити і підтримувати одну партію, яка б сумлінно, наполегливо і постійно виконувала волю Майдану, була здатна стати притягальною, близькою для всіх здорових сил суспільства, при цьому перебуваючи під нашим прискіпливим контролем. Це буде партія без олігархів, без «п’ятої колони», партія всього українського народу.
Організаційне оформлення її треба починати вже сьогодні, щоб люди знали, за кого віддати свої голоси на наступних парламентських виборах, які можуть бути й достроковими, причин для цього більш ніж достатньо. Вона ж може відігравати і провідну роль в блоці «Наша Україна».
Це вимога часу. Крім того, партії НСНУ і «Батьківщина» втратили прихильність людей, не витримали випробування, не досягли єдності і злагоди, вдалися до поборювання одна одної, протистояння, різних звинувачень. А про людей забули, через що втратили їхню довіру. Що ж, це їхня провина, нехай вони відходять у минуле, губляться серед десятків малопомітних і маловідомих, та, по суті, нікому й не потрібних партій, хіба що для їхніх творців. Нова партія підтримувала б Президента, до її створення і керівництва добре було б залучити таких молодих і здібних людей, як, наприклад, Арсеній Яценюк, В’ячеслав Кириленко, інших людей честі і обов’язку, а не користолюбців чи пристосуванців.
Найбільше досягнення України за 15 років незалежності — це Майдан. Так, перший етап після нашої перемоги закінчується невдало, сподівання і надії наші не здійснилися. Але ні кроку назад, ніякої зневіри і розпачу. В інших народів теж таке траплялося. На помилках вчаться, а не опускають руки, за ці два роки ми набули досвіду і з ще більшим завзяттям підемо до своєї мети. Відчуваймо себе господарями у своїй країні, думаймо про велике, як говорив наш славетний письменник Олесь Гончар, про Україну, будуймо нове життя, і ніякі труднощі нас на цьому шляху не зупинять.
Ми, виборці, повинні прямо заявити нашим депутатам, що категорично не сприймаємо виборів Президента у парламенті, до того ж за лаштунками торгів і політичного шахрайства. Скоро спливе половина терміну перебування Віктора Ющенка на посаді Президента. В пресі вже відмічаються прорахунки і недоліки в його діяльності за цей період. Відмахнутися від них, залишити без уваги, вважати їх надуманими — значить і надалі створювати загрози для країни. Саме тепер настав той час, коли треба радитися з людьми, знати їхні потреби, підтримувати зневірених. Ні численні негаразди, ні відступництво окремих діячів, ні «любі друзі», які зуміли обплутати Президента і видати свої власні інтереси за державні, створивши для цього навіть бутафорську партію — ніщо не повинно перешкодити здійснити надії і прагнення людей Майдану, збити нас із магістрального шляху побудови незалежної, соборної, демократичної України.
Не парламентська, а президентська форма правління відповідає духу і характеру українського народу. Це повинно знайти відображення в новій Конституції, підготовка якої є завданням всіх інтелектуальних сил суспільства, юристів, вчених, наукових колективів. Це буде Конституція українського народу, в якій чітко виписані права і обов’язки громадян, повноваження і відповідальність всіх гілок влади, ліквідовано прогалини попередньої Конституції. Після широкого обговорення в органах масової інформації можна буде винести її на Всеукраїнський референдум.
