Зоя ГОЛКО, пенсіонерка:
— Поки я ще не була пенсіонеркою, я не знала, як може тяжко житися, коли в тебе мінімальна пенсія, а тобі ще треба сплачувати комунальні послуги, щоб не вимкнули світло та газ, харчуватися, а оскільки в мене цукровий діабет, то потрібна корисна їжа, гроші на ліки. На проїзд іде багато грошей, бо незважаючи на те, що я пенсіонерка, пільгових місць тільки 2—3, а охочих багато. Держава виплачує недостатньо, а ціни швидко ростуть. Хоча є й маленький плюс — щодо Університету третього віку, який нещодавно відкрився в Дніпрі, завдяки якому я можу чомусь навчитися, відчую себе студенткою, познайомлюся з такими ж активними, як я.
Андрій МОЛОШКА, приватний підприємець:
— Робота на приватному підприємстві — більш позитивна. Наприклад, податки, які я виплачую, йдуть на пенсії, бійцям АТО, що не може не радувати, бо це своєрідна допомога людям, яким вона необхідна. Також, як приватний підприємець, я надаю робочі місця, тобто можливість реалізувати себе і піднятися по кар’єрних сходинках. Основним мінусом є проблема на митному кордоні. Я зрозумів, що проконтролювати постачання речей, які розмитнюються, без хабара майже неможливо, бо інакше цей процес буде довгим і ще дорожчим.
Лариса КОВАЛЬЧУК, державний службовець у Дніпропетровській ОДА:
— Позитивне, що сталося цього року, — це реформи в різних галузях, включаючи залучення молоді для подальшого розвитку країни, бо вже давно був потрібен новий погляд на соціально-політичне становище. Також втілюється антикорупційна реформа, за допомогою якої з’явилися державні органи для запобігання корупційним злочинам та ухвалено закон про антикорупційний суд. Та не всі українці, очевидно, хочуть щось змінювати у своєму житті, даючи різні «подарунки». На жаль, хабарі слугують перепоною у розвитку держави, це зневага європейських стандартів, тому це і є найбільшим поганим показником в нашій країні. Я сподіваюся, згодом справедливість візьме верх над темними і туманними корупційними справами та виведенням грошей в офшори в теперішньому.
Валентина МЕЛЬНИК, акторка театру та кіно:
— Актрисою працювати — справа втомлива, бо на сцені ти показуєш всі емоції, відтворюючи сюжет, віддаєш всю себе глядачам. Але останнім часом великого потоку відвідувачів не спостерігалося, їх досить поменшало, і це мене дуже засмучувало. Цього року я помітила, що люди почали відвідувати театр частіше, тому припускаю, що це слугує культурному розвитку і відволікає від побуту, щоб хоча б під час вистави була можливість насолоджуватись моментом, забуваючи всі проблеми. Мене надихає, коли я бачу, скільки шанувальників прийшли на вистави нашого театру. Цінуються також приїзди акторів з інших театрів, таких як: Руслана Писанка, Ольга Сумська, Володимир Горянський тощо. Але життя акторів змінюється та приносить деякі труднощі. З цього року в наш театр ввели контрактну систему, кожен актор підписує документи на роботу терміном від 1 до 3 років, і тепер всі насторожі, бо розуміють, що після закінчення договору тебе можуть просто «викинути за борт»...
Юрій ГАВРИЛЕНКО, пенсіонер у зв’язку з інвалідністю:
— Інвалідність я отримав минулого року після ДТП. Оформлював документи довго, соціальна допомога слабка, поміч надається тоді, коли це вже не потрібно. Виплат від держави не вистачає навіть на ліки. Заходячи в аптеку, я дивлюся на ціни, потім у гаманець, і розумію, що за свої гроші не зможу придбати і половини необхідного. А в мене є дружина, діти, я не хочу бути тягарем для них. На жаль, в українській судовій системі процеси затягуються, зокрема питання про мою ДТП розглядалося рік, і вирок переносили багато разів.
Бачу зміни на краще для дітей з інвалідністю, у місті Дніпро відкрили дитячий майданчик для осіб з фізичними вадами. Такого, за моїм досвідом, ніде немає, тут є навіть простір для батьків, у яких теж є певні вади. Більше всього мені подобається, що проводять якісь тренінги, майстер-класи для таких, як я, але все це тільки за допомогою ініціативи волонтерів.
