Шановна Ларисо, слухав вас на радіо «Свобода» 11.07.07.
Ви говорили про відновлення хуторів. Я педагог. Займаюся зі школярами проектами. У мене є тема «Автономні поселення». Як організувати життя в космосі, на дні моря, в Арктиці, у пустелі. Але ідеальна і налагоджена модель автономного поселення — селянський хутір. Це ідеальна і соціальна система також. Вони ні від кого не залежать. Влада їм потрібна для охорони і для налагодження обміну. За незалежність їх так ненавиділи більшовики. Тому і знищили. І так, що й досі сільгосппродукти закуповуємо.
Хутір — це майбутнє. Він екологічний. Мінімум брати ззовні і мінімально забруднювати навколишнє середовище.
Мені здається, що треба впроваджувати проектування Майбутнього в школах. Дітям в ньому жити і їм думати, яким його потрібно будувати.
Хотів спитати у вас, що ж все-таки заважає працелюбному і заповзятливому народу добре жити. Невже також непозбутня совковість, як і нам? Я на вас дивлюся з надією. Якщо у вас вийде, то може і у нас. А якщо у вас не вийде, отже треба звідси тікати.
Мені уявляється (і я не оригінальний), що провідним злом є апарат. Їм потрібна каламутна вода. Їм у ній комфортно. Але і загальна самостійність погана. Точніше, смертельно небезпечна. Загалом все зрозуміло — потрібна демократія, потрібні процедури, потрібні розумні і чесні... Так хто ж їм дасть?! Гаразд, досить про сумне.
Кілька років не був у Криму. Цього року побував в Абхазії. Раніше прислухався до розмов про приєднання їх до Росії. Ну як би — а що? Непогано б було. Тепер завзятий супротивник. Не з моральних або правових, а цілковито з жлобських міркувань. Зараз я приїжджаю зі своїми скромними дерев’яними, і я — інтурист. А коли наші крокодили все у вас поскуповують, мене до моря і близько не підпустять. Так що нехай все залишається як є.
