В центрі уваги цього тижня залишалося мовне питання. Однією з найбільш обговорюваних подій стала сесія Харківської міськради, на якій було ухвалено рішення про надання російській мові статусу офіційної. Детальніше про тиждень, що минає, — у традиційній рубриці «Дня».
Тамара ТРАЦЕВИЧ, голова Ради Центру прав людини «Древо життя», голова комісії з європейської та євроатлантичної інтеграції Громадської колегії (м. Харків):
— Наближаються вибори. В харківському повітрі відчувається політичний римейк: дерева знов заплутані стрічками, але тепер тільки блакитними, реалізатори на ринках гадають, якого кольору буде влада — помаранчева, біло-блакитна чи аж зелена. Знов «гостро» стоїть мовне питання. Погане — на сесії Харківської міськради 6 березня було вкотре, як традиційний передвиборчий хабар, ухвалено рішення про надання російській мові статусу офіційної. Ще гіршим було те, що зроблено це було нібито в рамках Європейської Хартії про регіональні мови та мови меншин, ратифікованої Україною. Постають запитання: а чи знайомі депутати з повним текстом Хартії? А якщо знайомі, то чи усвідомлюють, що Хартія — не роман, який можна цитувати, як заманеться. А тому для тих, хто «несвідомо» пересмикує, цитую преамбулу Європейської Хартії: «... захист та розвиток регіональних мов або мов меншин не мають проводитись на шкоду офіційним мовам та необхідності вивчати їх». Добрим є те, що нарешті доведеться пояснити харків’янам, скільки коштів з міського бюджету депутати виділили на впровадження цього рішення. А поганим те, що пересічні харків’яни можуть і не поцікавитись, вважаючи, що їхні слуги відстоюють їхні інтереси (інакше навіщо ж їх обирали). Хоча треба було би спитати, які статті міських видатків будуть скорочені: менше ліхтарів на вулицях буде світити, чи сніданки в школах не всі дітлахи отримають, чи менше безпритульних або хворих в лікарнях взагалі їжу отримають, аби віднайти кошти на додаткову бюрократію. Бо ж двомовність — це не одна мова за вибором, а ДВІ. Тож, якщо харків’ян, переважна більшість яких українську мову знають, спитають, що їм більше до душі (чи кишені), — «розуміти» державну мову чи ходити темними дворами, ще невідомо, що вони оберуть.
Доброю була випадкова розмова з перехожою, яка, почувши на вулиці Харкова гарну, літературну, українську мову і дізнавшись, що троє жінок, що розмовляють між собою українською, є корінними харків’янками, і, на диво, не викладачками української мови або ж дикторками радіо або телебачення, сказала, що тепер і вона теж буде говорити рідною мовою. Добрим в переддень свята 8 березня було те, що, як громадська діячка, була запрошена на два концерти — і міський, і обласний. Поганим — настрій, через запитання, що не з приємних: чому слуги (чиновники) мають право на безкоштовне свято, а хазяїн (народ) має за нього тільки платити. І скільки ці численні святкування (хто рахував, скільки разів на рік чиновники йдуть на свята?) коштують? Звісно, митців та палаци треба підтримувати, але чи варто підтримувати тих, яких народ за власні, кровні ні дивитись, ні слухати не хоче? А давайте візьмемо та й оприлюднимо, скільки коштів на рік витрачається на однотипні сценарії, режисуру, корзини квітів «від вдячного глядача», а по тому підрахуємо, скільки пенсіонерів могли би в лікарні отримати безкоштовне (для них) лікування, а лікарів — несмішну платню, скільки бабунь не були би змушені в морози стояти на ринках з пучечком петрушки або редькою... А, може, вистачило б на реставрацію унікальної будівлі старого оперного... Боюсь, крапками можна заповнити не одну сторінку. Добре — Рада коаліції громадських організацій, що об’єдналися навколо ідеї європейської та євроатлантичної інтеграції, підписала з Головним управлінням зовнішньоекономічних зв’язків та євроінтеграції Харківської облдержадміністрації меморандум про співпрацю: соціальне партнерство в дії. І вже найближчими днями активізується робота з проведення Дня Європи у Харкові, що відбудеться 27 травня. А в подальшому ми плануємо, до речі, вперше в Україні, проводити інформаційні дні країн-членів ЄС та НАТО. Бо не тільки еліта, а й громадськість має право знати і ЩО означає інтеграція, і ЧОМУ державний курс спрямовано саме на європейську та євроатлантичну інтеграцію, і ЯКИМИ є ті цінності, яких ми прагнемо, обираючи саме європейську модель розвитку. А ЯК, тобто механізми інтеграції, про що сьогодні тільки й говорять, і що не є близьким пересічній людині, — залишимо фахівцям.
Погане — у переддень жіночого дня, обійшовши півміста і так і не знайшовши нічого оригінального, як у Львові або ж Чернівцях, змушені були зупинитися у безликому та ще й недешевому кафе, до якого не кожна літня жінка має можливість завітати. А в Парижі, подейкують, люди в кафе хіба що не живуть, і є на будь-який смак та кишеню. Можливо, через те, що там 10% прибутку — норма, а у нас — менше 100 — не цікаво. Добре — поки шукали, поспілкувалися з багатьма земляками та землячками, і мали нагоду потішитись, які ж вони гарні та доброзичливі.
Юрій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ, доктор філософських наук, професор:
— Погане — рішення Харківської міської ради щодо надання російській мові статусу офіційної. Такий прецедент — далеко не конституційний і не відображає того, що зазначено в Європейській Хартії. Тут іде явна підміна понять. А з позитивного, по- перше, — враження від інтерв’ю Катерини Ющенко в ефірі каналу «Студія «1+1», в якому відчув відхід від більшовицької традиції щодо 8 березня, коли говорили: «товарищи женщины, счастье — в труде». Добре, що започатковується нова традиція святкування — повернення до сімейних, родинних цінностей. По-друге, презентація нової книги Сергія Жадана «Гімн демократичної молоді». Бо кожна його книга практично є подією для України. І, по-третє, — скасування поправки Джексона-Веніка для України. На мою думку, це є нашим проривом у світ.
Анжеліка КЛАЙЗНЕР, експерт Фонду «Європейський дім» (м. Ужгород):
— Добре, що вже весна, і хоча морози ще тримаються, але сонце вже осяює наші обличчя по-весняному лагідними променями. Приємно бачити жінок, які, йдучи по вулицях, тримають квіти в руках і радісно посміхаються. Добре, що у самий розпал передвиборчої кампанії, під егідою регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в місті Ужгороді представники основних політичних сил Закарпаття — регіональної політичної еліти — зібралися за круглим столом з метою обговорити проблеми консолідуючих та дестабілізуючих моментів виборів 2006 року, як ключових чинників подальших трансформацій в Україні, а також відповідальності еліт у процесі консолідації українського суспільства. Адже саме в перехідні моменти розвитку роль політичної еліти стає винятково важливою, якщо не вирішальною, оскільки саме вона повинна сформулювати відповіді на виклики, поставлені часом змін. На те й існує еліта, щоб показати суспільству шлях вирішення проблем, що постали, консолідувати його і повести за собою. На жаль, цей «круглий стіл» (чи не єдина за весь період з початку передвиборчої кампанії спроба встановити діалог між представниками політичної еліти регіону) показав, що нинішня еліта України — це переважно еліта формальна, яка суспільним визнанням, авторитетом та відчутною підтримкою з боку суспільства наразі не користується. Причина ж суспільної неефективності сучасної української політичної еліти — не тільки у відсутності знань і вмінь, а й у тому, що вона не має потреби брати до уваги інтереси суспільства. Втім, як сонячні промені сповіщають нас, що справжня весна вже поруч, так і грядущі події дарують надію на те, що шанс реалізувати справжні демократичні перетворення в українському суспільстві ще є.
