Прочитала статтю Романа Бойка «Петрівка-99» в «Дні», й
захотілося розповісти про свої проблеми, пов’язані з підприємництвом.
Я плачу 180 гривень за лоток щомісяця. На лотку — галантерейні
товари, нічого дорогого й великого. Крім того, щороку — 340 гривень за
торгівлю у спецвідділ. Виконком Жовтневого району дозволив мені, як матері
двох дітей (три й шість років), не платити
50 гривень на місяць на благоустрій району, інакше було
б іще важче. За товаром я їжджу в межах Києва, оскільки дітей залишити
немає на кого. Старший ходить у садок, а молодший постійно хворіє й сидить
із нянею, котрій я також плачу. Річ не в тому, що мені важко, зараз усім
нелегко. А в підході держави до працюючих матерів. Хворіти мені не можна,
померти суворо заборонено. У відпустку? Годі й мріяти. А хто за тебе відпрацьовуватиме
180 гривень на місяць? За три роки стояння на вулиці у відкритому наметі
я заробила собі, крім штрафів, сталий бронхіт (кашляю по півроку). Тепер
про штрафи. За весь цей час я заплатила понад тисячу гривень найрізноманітніших
штрафів: починаючи з відсутності цінника (85 гривень), за товарно-касову
книжку (три штрафи по 220 гривень) і за відсутність касового апарату (220
гривень). Тепер оформляю єдиний податок, сподіваючись на спрощення. І стикаюся
з тим, що потрібно заплатити 450 гривень за три місяці наперед, плюс 50%
на продавця, тобто ще 240 гривень, товарно-касова не знімається (адже повинні
за щось штрафувати!), та ще й плати 180 гривень за старий торговельний
патент, позаяк у податкову Жовтневого району не надійшло розпорядження
у зв’язку з переведенням на єдиний податок скасувати торговельний патент.
Таке враження, що спеціально цією затримкою роз’яснень для податкових інспекторів
створюють можливість для логічно необгрунтованих і надуманих штрафів. Як
було у випадку з касовими апаратами, які ставити на лотку немає сенсу.
Я сама виховую дітей, громадян України, чоловік пропав
безвісти, допомога від соцзабезу мізерна, я плачу державі зарплату 180
гривень на місяць, а вона прагне в особі своїх митарів загалом закопати
мене в землю, знову змусити займатися нелегальною торгівлею. Коли ж цьому
настане край? Чому ж усіх під одну гребінку, яка все вигрібає? Де шукати
захисту і правди?
З повагою
Ірина Федорівна МАНЧЕНКО
Київ
