У «Дні» від 13 вересня ц. р. історик Микола Лазарович влучно підмітив, що на сьогодні «День» за своє 15-річчя значно випередив 20-річчя Незалежності. Сміливо і влучно сказано! Я б теж хотіла приєднатися до такого твердження.
Уся практика «Дня» є доказом цього. Матеріали газети давно вже спростували і змінили традиційне ставлення до газет на наших вітчизняних просторах як до чогось сірого і буденного. Пам’ятаємо же, що в зовсім недалекі пріснопам’ятні часи цей вид ЗМІ здебільшого подавав сухі відомості про події у країні та світі, у ньому лише невелика частка відводилася новинам зі світу культури, мистецтва, спорту. Читати газети загалом народ не любив через вміщувані в них ідеологічні кліше, зашореність думок, відсутність дискусійних матеріалів тощо. А попросту через брехню і неправду, якими рясніли публікації.
З самого початку (1996 р.) «День» як опозиційне видання формував своє суспільно-політичне обличчя, ставав центром спілкування наукової еліти, широкої громадськості. Газета згуртувала навколо себе сильну автуру — науковців, митців, політиків, журналістів, завдяки чому до неї прилучається щораз більше читачів. Зараз читати газету «День» (це загальновизнано) вважається ознакою доброго смаку і україноцентризму.
Одним із важливим напрямів роботи «Дня», як відомо, є відродження пам’яті України, повернення до справжньої історії. І ця робота ведеться блискуче. Її представляють і публікації в газеті, і книги видання Бібліотеки газети «День», зокрема остання — «Сила м’якого знака».
Але цього, виявляється, пані Ларисі Івшиній, головному редакторові «Дня», замало. Нелегко перераховувати всі інші її почини: щорічні масштабні міжнародні фотовиставки, і робота з найпотужнішими університетами України, і організація Літньої школи журналістики та ініціювання Острозького клубу вільного спілкування молоді. Ряд можна продовжити...
І от зараз запуск веб-сторінки чи, як його назвала редакція, онлайн-журналу «Україна Incognita». Для кого вона заведена? Звичайно, для читача, передусім молодого, бо, за опитуванням, 90 % молоді читає Інтернет. Новий формат спілкування газети з читачем підтверджує давню (і постійну) її зорієнтованість на здорове просвітництво. А без нього в наші смутні часи, коли лунають заклики до написання спільних українсько-російських підручників, згортання відкритості архівів, переглянути ті чи інші сторінки історії чи позбавити величних українських постатей звання Героїв України, — ніяк не обійтися. Як на мене, Лариса Івшина створює своєрідний відкритий університет Українського Всеобучу. Вона робить те, що повинні передусім робити урядові інституції, вся державна освітня машина.
Кожен, у кого, образно кажучи, б’ється українське серце і жива українська душа, знайде на новій веб-сторінці поживу для себе. Рубрики видання добре продумані, всі вони підпорядковані історичному й інтелектуальному просвітництву. Мені особисто подобаються (і я чекаю їх найщедрішого наповнення) рубрики «Інтелектуальна карта України», «Топ-книг» і «Сімейний альбом України». Бажано, щоб у них уміщувалися матеріали не лише минулого, а й про представників живої історії України, про наших видатних сучасників — людей науки, мистецтва, спорту. Правда, без останнього «День» важко собі й уявити. Українська історія заслуговує, щоб її розглядали в контексті перемог та успіхів, а не поразок і нарікань.
У час відсутності громадського телебачення новий сайт газети стає добрим майданчиком для дискусій, обміну думок. Бажано, як уже заявлялося читачами, уміщувати на ньому справжні архівні документи, без яких важко формувати та розширювати історичну правду.
Не можу обійтися насамкінець (даруйте!) без свого улюбленого Івана Огієнка (митрополита Іларіона). У 1968 році у Канаді (Вінніпег) він видав книжечку «Рятування України. На тяжкій службі своєму народові», у якій поділився зі світом важкими спогадами на посаді Головноуповноваженого уряду УНР (1919 р.). Він зазначив, що Симон Петлюра, покидаючи Кам’янець-Подільський, останню столицю УНР, і від’їжджаючи у Варшаву на переговори з Ю. Пілсудським, йому сказав: «Не знаю, що буде далі... Полякам не вірю, з ними писаної умови нема, не дають... Бережіть Україну, як зможете».
Україна буде збережена, бо є такі подвижники, як Лариса Івшина. Те, що недоробляє влада, те робить громадськість, яка збирається під прапором «Дня». І неправда, що Україна депресивний край, ми — країна інтелектуальних і талановитих людей. Принаймні, хочемо такими бути. Хочемо наполегливою, розумною й доцільною працею утверджувати свою самобутність та самостійність. Мати європейську освіту, але не забувати свого коріння, вільно розмовляти чужими мовами, але найбільше любити свою, рідну, материнську, солов’їну...
Успіхів і інновацій тобі, «День»! Із 15-річчям!
