Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Потьмарення

1 червня, 2012 - 00:00

...Російські комуністи на чолі з Леніним у листопаді 1917 року запровадили радянський комунізм, нашпигувавши його новою таємною ВЧК (українською — ВНК — Всеросійська надзвичайна комісія) і концентраційними таборами (ГУЛаг, СЛОН, СТОН). Зліквідували всі ліберальні свободи й Установчі збори, члени яких мріяли побудувати демократію, якої в Російській імперії ніколи не було. На початку 1918 року Ленін вимагав закриття зборів, а коли депутати почали протестувати, він наказав розстріляти мирних демонстрантів.

Узявши владу в свої руки, більшовики вбивали кожного, хто був противником нового режиму. Дворяни, представники буржуазії, заможні селяни — зайві класи ленінської політики. Ленін та його однодумці пролили стільки невинної крові, що їхні послідовники, націонал-соціалісти Німеччини, видаються сьогодні стриманими та невпевненими. Сталін продовжив ленінську політику знищення супротивників більшовицького режиму і тішився думкою, що він є послідовником Івана Грозного, найжорстокішого царя тодішньої Московської імперії.

Оцінки більшовицьких убивств свого народу дуже «скромні». Учені оприлюднюють від десяти до двадцяти мільйонів. У той час (1934—1939 рр.) у Німеччині протягом декількох місяців засуджували до смерті в середньому вісімнадцять осіб, деякі з тих вироків були пом’якшені. За всю історію третього рейху всі цивільні суди засудили до смерті приблизно 16 500 осіб. Учені стверджують, що тільки в пенітенціарній системі СРСР з 1929 по 1953 р. було вбито 2 млн 800 тисяч осіб. Багато людей було страчено в печі крематорію Донського монастиря.

Вистачить прикладів? Напевно, вистачить. А привожу їх не для нагнітання жахів — лише для того, щоб сказати: той, хто забуває про історію, приречений на її повторення. Найсумніше в тому, що ми в буквальному значенні цього слова не зносили черевиків відтоді, як усе це потьмарення відбулося. Складається враження, що Янукович і його команда спустилися на українську землю тільки вчора й нічого з того жахіття не бачили.

І ще кілька слів. Чи не забули наші коаліційні парламентарії про те, що вони — народні обранці? Невже їх уповноважував народ на розправу над лідеркою партії «Батьківщина» та її міністрами? Не вірю! Український народ тому поки й мовчить, що до болю пам’ятає кров війни, розв’язаної комуністичною партією РРФСР, Голодомор, репресії, ГУЛАГи, СЛОНи, СТОНи... Своїм мовчанням народ застерігає «шалених» і «затьмарених» колишніх комуністів, що сьогодні благополучно перекочували в Партію регіонів: не заважайте працювати, не затьмарюйте життя, не отруюйте його ворожнечею. Певен, українському народові соромно за дурість тих коаліціантів у Верховній Раді, хто знову й знову починає переспіви тих самих мотивів.

Василь НІБАК, політичний оглядач
Газета: 
Рубрика: