Все ще залишається багато табуйованих тем. Таких, наприклад, як співвідношення економічного зростання і середньодушових доходів населення, одночасне зростання інфляції і зміцнення курсу гривні до іноземних валют, ціни на хліб і зменшення ваги хлібних буханців, структури тіньової економіки, співвідношення статей бюджетних витрат і багато іншого, що складає сутність «національного капіталізму».
Перш ніж називати такий капіталізм перспективним явищем, треба відповісти на дуже прості запитання. Зростає чи ні рівень життя населення в залежності від задекларованого зростання валового внутрішнього продукту? І, якщо такий рівень життя не зростає, то визнати, що ВВП розкрадається, а держфінанси і держресурси спалюються на випуск продукції, яка нікому не потрібна.
Цікаво, як в умовах «українського національного капіталізму» буде вирішуватись проблема тіньової економіки? Здається, що легалізувавши її, отримаємо 100% зростання ВВП. Утім, уряд на найближчі 5 років планує значно скромніші показники. Мабуть, тому, що розуміє, що боротися з «тінню» в умовах відсутності опозиції практично неможливо. І тут потрібна не штучно створена ліва опозиція, яка начебто тягне суспільство в минуле, а опозиція альтернативних підходів до побудови ринку в Україні. Створення такої опозиції гальмується, оскільки вона, оволодівши думками, небезпечна для тих, хто довічно прагне паразитувати в суспільстві.
Ніякого національного українського недемократичного капіталізму не існує. Наша реальність чудово відображена на малюнку Анатолія Казанського, який супроводжував статтю Максима Михайленка. Для пересічного українця — це майже безкоштовна праця і злидні. Для меншості — збагачення, втома і, врешті- решт, моральна деградація.
