Відгук на статтю Сергія ГРАБОВСЬКОГО і Ігоря ЛОСЄВА «Українська ідентичність: проблеми і виклики» (№№207 і 211 від 13 і 19 листопада 2013 року)
Хочу висловити своє захоплення статтею. Сергій Грабовський і Ігор Лосєв — майстри високого рівня полеміки, і сподіваюся, що ця публікація дасть поштовх і прискорить наше самоосмислення. Але вони приділяють увагу лише перерахуванню труднощів цивілізаційного становлення України.
Автори справедливо пишуть: «Загалом для корінних реформ, для прогресивних перетворень потрібна нація, а не совковий натовп, що постійно озирається на Кремль як на носія «найвищої істини» і шанобливо слухає путінські конфиденти усередині України. У цьому сенсі (до)формування української ідентичності, українізація України — це повернення до її європейських традицій, це європеїзація країни» (№211). Хай так, але в чому полягає ця «європеїзація», і яким чином перетворити «совковий натовп» в «європейську» націю? Автори кажуть, що «...має йти мова про здійснення корінної десовєтизації українського суспільства як довгострокової національної стратегії України...» (Там же). Згоден, але якщо так, то, будьте ласкаві, розробіть так необхідну для України стратегію. Адже абсолютно ясно, що без неї ні за що не вдасться здійснити на ділі корінну десовєтизації українського суспільства. На жаль, цій стратегії в статті увагу не приділено. Докоряти авторам цим однак не варто.
У житті автора цих рядків одного дня настав момент, коли він відчув гостру необхідність скористатися рекомендацією східного прислів’я: «Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори». Внаслідок скидання «окулярів радянського міфу» (№211) вдалося загалом створити концепцію довгострокової національної стратегії України з десовєтизації українського суспільства, а разом з нею й ідейну базу прогресивного морально-духовного орієнтиру нашої країни.
Автор цих рядків наполягає на обов’язково радикальній зміні нашої масової свідомості. Не буду нині це доводити «на пальцях», а скажу про головне. Річ у тім, що трансрівнева корекція мислення полягає в переведенні громадян на той образ або модель розумової діяльності, які задасть якісно нова світоглядно-ідеологічна система (далі СІС). За всю свідому історію людства цих СІС з’явилося лише дві. Перша — найдревніша і шанована автором — релігійна світоглядно-ідеологічна система, а друга — зовсім «молода», комуністична. Різних ідеологій, що заповнюють багато сфер нашого життя, — безліч, а сі-систем, на жаль, лише дві. І ось сьогодні автор цих рядків хотів би спробувати донести до всіх просту істину: подальший розвиток України неможливий без всеукраїнського переходу вже на третю за рахунком світоглядно-ідеологічну систему, яку буде позбавлено недоліків двох згаданих. Її головна особливість — людиноцентричність, яку виражено у висуванні на перший план інтересів і сподівань кожної конкретної особи. Не узагальнена, як це було в пізньорадянський час, коли агітпроп проголосив лицемірне гасло: «Все в ім’я людини, все для блага людини!», а КОЖНІЙ. Тобто ця cі-система має відобразити об’єктивну необхідність переходу соціально-культурної сфери нашої країни на індивідуалістичні світоглядні принципи. От і все.
У нас же в ХХ столітті запанував більшовизм (марксизм), який відразу відкинув вихідні передумови нової системи мислення, що так і не зародилася. Як відомо, добре дісталося і релігії. Але впав СРСР, а з ним і світоглядно-ідеологічні принципи комунізму. Залишилася лише порожня популістська демагогія діячів КПУ. Теоретично вони безплідні. «Піднялася», щоправда, релігія. Хай вона і людинолюбна, але з певних причин все одно не може стати двигуном нашого цивілізаційного прогресу.
