Московські колонізатори не тільки вбивали і морили нас голодом, а й намагалися асимілювати мовчазну решту, перетворити нас на покірних рабів. Вони насамперед знищували активних носіїв українства, моральних авторитетів, незламних борців за волю народу і нашу державність. Їм багато дечого вдалось, але не все. Українці — а залишилося нас у ХХ столітті лише треть — вистояли, ожили, розпростали плечі, відродили приспану пасіонарність, у жорстоких гібридних війнах захищають свою державність і самостійність. Але цього замало. Нам потрібно повернутися в Європу, відродити свої втрачені європейські цінності.
Юридично ми вже на шляху до об’єднаної Європи: підписали й виконуємо Угоду про асоціацію, запишемо у Конституцію України наш неухильний шлях до Європейського Союзу і НАТО. Це лише преамбула. Нам ментально слід стати європейцями. А це дуже важливе, відповідальне і складне завдання, яке вимагає багато зусиль і часу, нашої волі й настирливості. Дуже критично й різнопланово слід оцінити стан суспільства, ці успадковані й набуті в колоніальний період нашої історії вади і норми нашого повсякденного буття, поведінки, ставлення до влади і своєї держави.
Щоб стати європейцями, ми повинні, перш за все, повністю повернути собі наше вкрадене українство, тобто стати справжньою модерною українською нацією. Кожен свідомий українець має вправно володіти українською мовою. Ми повинні пам’ятати, що без мови немає нації, а без згуртованої нації немає сильної держави, здатної себе захистити. Через мову відродити і подати світові нашу національну культуру, літературу, пісенність, малярство, народну творчість в усьому її багатогранному вимірі. Нам є чим пишатися, але розвиватися і вдосконалюватися потрібно якнайглибше й надалі.
Щоб стати сучасними європейцями, ми зобов’язані стати відповідальними законослухняними громадянами, активними будівниками своєї держави. На жаль, у нашому суспільстві, в політикумі панує патерналізм, утриманство. Значний прошарок «совково-колгоспної вати» — цей ганебний спадок більшовицької ери, який вимагає від влади і суспільства якихось особливих прав та привілеїв, преференцій, подачок. Їхня вимога: все дай, все зроби, все піднеси, щоб воно було дешевим та доступним. А сучасна держава має лише створити умови абсолютній більшості політично грамотних і самодостатніх громадян, а допомагати лише тим, які з різних причин не мають можливості себе забезпечити. Таких людей у сучасних державах налічується до 20%.
Наш свідомий громадянин повинен бути насамперед державником, будівничим власної держави, вимріяної мільйонами наших бездержавних попередників. Багато з нас або втратили, або ще не набули це відповідальне відчуття. На першому місці має бути обов’язок, відповідальність за долю держави, за свою сім’ю, колектив і сусідів. Це означає, що він повинен вчасно сплачувати всі податки, сумлінно виконувати Конституцію і закони держави, брати участь у громадському житті й волонтерському русі.
Українці за століття колоніальної неволі ненавиділи чужу їм владу, бо вона була їм направду ворожою структурою, яка їх пригнічувала, грабувала й убивала. Це відклалося в наших генах, вони за традицією не люблять і свою, ними ж обрану владу. Це страшна помилка, це історичний тупик. Боротьбу українців проти власної держави налаштовує Путін та його п’ята колона, а також наша бездумна войовнича опозиція, яка своєю поведінкою руйнує основи нашої державності. Доки ми не навчимося поважати і любити свою владу, не навчимося їй конструктивно сприяти і допомагати, жодного поступу в суспільному житті й розвитку нашої держави не буде.
Громадянин сучасної європейської держави є істотою політичною, приналежною до суспільства. Він належить до відповідної громадської структури, є членом або підтримує ту політичну силу, яка захищає його особисті й групові інтереси. У нас всі партії або створені олігархами, або окремими яскравими особистостями і не мають сталих соціальних прихильників. Тому в країні відбувається процес брунькування політикуму на окремі амебні утворення, а через те і соціальне, і політичне бродіння. А народу і державі потрібні сильні соціально орієнтовані партії, які виражали б і захищали інтереси основних верств і груп населення. Цього ми всі повинні домагатися. Інакше боротьба всіх проти всіх триватиме далі.
Щоб усвідомити себе громадянами вільної держави, ми повинні постійно і наполегливо вчитися й самовдосконалюватися, добре вивчити і засвоїти її історію, зрозуміти, ким ми були, ким є і ким хочемо стати. Тому нашим завданням є постійне поглиблення своїх знань на різних курсах, в університетах третього покоління, самонавчання, участь у різних гуртках та об’єднаннях за інтересами.
Зараз ми відзначаємо століття нашої національної революції, відновлення української державності, Злуки різних частин у єдине ціле, які віками були під чужинським пануванням. Відзначення цих віх нашої історії мають стати епохою нашого Просвітництва, повернення нас самих до себе і в Європу.
Повернення до Європи — це повернення до самих себе, до щасливого і заможного життя, до сучасної цивілізації. Це реанімація української нації, де їй не будуть загрожувати фізичне винищення, штучні голодомори, асиміляція і національне приниження. Це посилення нашої пасіонарності, остаточне політичне, економічне, соціальне, культурне і духовне визволення, це нове життя в усіх його проявах.
