Життя таке прекрасне і... таке коротке. Чому ж так бездарно ми розпоряджаємося ним? Людина... У багатьох із нас, навіть не істориків, є уявлення про життя наших пращурів у далекому минулому. Багато що змінилося відтоді. Чи змінилася людина?
Уявлення про Середньовіччя змушує нас здригатися від жаху, перед очима постають картини спалення людей на вогнищі інквізицією, нескінченна міжусобна боротьба, ворожа навала закутих у лати хрестоносців. Столітня війна з епідеміями чуми, холери, забирає тисячі життів. Наша праматір Київська Русь бореться з татаро-монгольською навалою.
І в ці жорстокі часи інші люди творять прекрасне, і з’являється неперевершене творіння в образі Собору Петра, створює «Божественну комедію» Данте Аліг’єрі. Відродження дає людству Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Боттічеллі, Рафаеля. Воно ж подарувало світло науки і культури. Відкриваються університети; Парацельсу, Авіценні завдячує світ відкриттям у медицині. Добре і зле людина робить. Та то часи неуцтва, темноти, фанатизму. Але чому ж багато століть по тому, коли її вже не можна назвати темною, неосвіченою, людина продовжує завдавати горя іншим?
ХХ століття ще з більшою «вишуканістю» знущається з людини. Війни, печі, атомна бомба, табори... Трагедія в урочищі Сандармох 1937 р. на честь 20-річчя революції, Голодомор 1932 — 1933 рр. ГУЛАГом стає майже весь СРСР...
Із сумом повертаюсь у сьогодення. Понад 20 років ми будуємо самостійну Україну. Всі ці роки триває непримиренна війна між людьми, які так прагнуть потрапити у владу. Можна було б повірити, що влада намагається щось добре зробити для своїх громадян, якби не «диригування» у Верховній Раді, якби не прийняття законів для вигоди влади, якби не лилася брудним «потоком» брехня з телеекранів, якби не позахмарні статки лише п’яти відсотків населення країни, якби...
У якій державі, що називає себе «демократичною», існує такий розбрат між владою, опозицією та громадянами, який губить її незалежність, ставить під загрозу навіть саме її існування?
Для мене стоїть одне важливе питання — зрозуміти: проект «людство» — це успіх чи невдача?
І якби в житті не було людей з обличчями, натхненними думкою, приязним усміхом, з теплотою в очах, які творять активне добро, — жити було б не варто. Яка тепла хвиля огортає серце, коли споглядаєш полотна великих художників, слухаєш музику, читаєш книжки, статті, бачиш на екранах Оксану Пахльовську, Ларису Івшину, Ліну Костенко, Римму Білоцерківську (правозахисника, підприємця із Сєверодонецька), Марію Матіос, Надію Кузьміщеву (головного редактора «Обухівського краю»), Вікторію Сюмар, Ірину Бекешкіну і багатьох інших гідних особистостей, які гріють нас теплом любові, взаємним співчуттям, — це люди з чистими помислами, носії добра і світла, які творять мудрі діяння на благо свого народу.
Хочу щиро подякувати Маріо ПЕТРУЧЧІ за один з його листів в Україну «Пізнати сяйво в самому собі та інших» («День» № 240-241 від 30 — 31 грудня 2011 року). Втішаюся надією, що та стаття стосувалася і мого листа «Надія — на тямущу молодь» («День» № 215-216 від 25 — 26 листопада 2011 року). А тому слова зі статті Маріо Петруччі: «Гадаю, кожен має повірити в те, що всередині нас є сяйво, хай як там захмариться», — запевнюють нас у тому, що честь і порядність стануть найвищою якістю людини, а зло і ненависть покинуть тих, хто відчуває їх до інших.
Але для цього потрібно докласти неймовірних зусиль. Повіримо в себе, в людину.
