У Львівській філармонії з цієї нагоди відбувся урочистий вечір і представлення книжки її поезій «У тенетах двох «закриток». Це був зворушливий вечір, на якому звучали пісні на слова Ольги Ільків і де львів’яни відкрили для себе поетичний талант цієї мужньої, нездоланної жінки. Може, трохи запізно...
«Повстанське танго», яке Ольга Ільків написала 1944 року, а на музику поклала ще одна підпільниця, приятелька Ольги Марта Пашківська, співали воїни УПА. Сьогодні цю пісню співають ті, хто відстоює нашу незалежність на східних кордонах, а минулої неділі її виконував увесь зал філармонії, підспівуючи артисту Оресту Цимбалі, який був ініціатором видання книжки поезій Ольги Ільків «У тенетах двох «закриток» з нотами на вірші, на які написана музика.
...Цій жінці випала така важка доля, що, мабуть, ті 95 років, коли вона ще ходить на публічні заходи (щоправда, вже у супроводі сина Володимира), — нагорода Всевишнього за все пережите. Народилася Ольга Ільків (у підпіллі «Роксоляна», «О. Звіробій») 21 червня 1920 року в місті Стрий. Навчалася у Стрийській, а згодом у Перемишльській гімназії, там вступила до Пласту. Взимку 1941 року Ольга стає членом Організації українських націоналістів, і з того часу її життя — це суцільна боротьба. Працюючи у Головній дирекції Львівської залізниці, Ольга Ільків на свої документи діставала квитки на поїзди для оунівців, виконувала різну підпільну роботу. У Львові ще вступила до медичного інституту і вчилася на курсах косметики. З 1942 року — провідниця жіночої мережі ОУН у Львові.
1943 року вона взяла шлюб із повстанцем Володимиром Ликом, з яким познайомилася у Варшаві, однак їм судилося прожити разом (і то здебільшого на нелегальному становищі) усього п’ять років. Її чоловік героїчно загинув у бою з енкаведистами в березні 1945 року. Двоє дітей залишилися без батька, а після арешту Ольги Ільків — і без матері. Дітей забрали до інтернату і навіть змінили їм імена та прізвища. Вони могли вже ніколи не зустрітись, але доля розпорядилась інакше. Чотирнадцять років у тюрмах, у цих російських «закритках» Ольга безперестанку молилася за своїх дітей, передавши їх під опіку Божої Матері, виливала свою тугу на папір у віршах, і ці вірші — туга матері за дітьми — важко читати без сліз, або ж ліричну поезію Ольги Ільків, надзвичайно душевну, глибоку, де її душа тужить за коханим чоловіком... Колись одна наглядачка тюрми, ознайомившись з її біографією, запитала, як вона ще не збожеволіла. Ні, не збожеволіла, вийшла звідти твердою й сильною духом, без покаяння за минуле, якого так від неї вимагали. Вона знову влилася у ряди тих, хто бореться за Україну. Нещодавно навіть вступила у ряди політичної партії «Свобода», бо вважає, що тільки такі радикальні погляди нині можуть врятувати нашу державу, а не лібералізм, від якого багато біди.
...У цей святковий вечір виступав народний самодіяльний хор «Нескорені», октет «Орфей», тріо «Крайня хата», академічний інструментальний ансамбль «Високий замок», ювілярку вітали виконавці пісень на її слова Орест Цимбала, Ірина Лончина, Ліліана Раврук, Наталія Кухар, Адріана Цірка та інші, а наприкінці Ольга Ільків звернулася зі своїм полум’яним словом до присутніх, підписувала книжку під час автограф-сесії й пообіцяла ще одне таке свято — дожити до свого столітнього ювілею.
