Україна вже давно не радує своїми економічними та гуманітарними показниками ні співвітчизників, ні закордонних доброзичливців. І хоч би там як ми ображалися на Раду Європи за «незадовільно», що загрожують державі з поведінки, все ж істина для неї дорожча. Ну не можуть правозахисники заплющувати очі на очевидні тривожні симптоми політичної кризи та громадського неблагополуччя в країні з європейською «пропискою».
Немає потреби сипати сіль на рану переліком «гріхів», що не пускають нас в «європейський рай». Про них достатньо сказано й написано. Більш корисною та своєчасною уявляється розмова про їхні причини.
Однією з таких причин я назвав би тотальний правовий нігілізм. Цей візантійський стан речей, коли законослухняність не є доброчесністю, а доступне для огляду правове поле рясніє зонами, вільними від відповідальності перед законом і людьми. Такими собі «правовими офшорами», в яких комфортно влаштувалася й вільно почувається певна каста недоторканних, непідсудних, незамінних.
Чи замислюємося ми, як виглядають деякі наші ніби демократичні процедури? Адже ми живемо давно вже не за «залізною завісою» й усіляко прагнемо справити на зарубіжних партнерів якнайкраще враження. І все ж продовжуємо грішити горезвісним «одобрямсом», самі того часом не помічаючи. А от Рада Європи розцінює це не інакше, як дуже вільне тлумачення європейських стандартів.
Весь драматизм полягає в тому, що згаданий порядок не визнає зворотного зв’язку — цієї основи стабільного функціонування технічних і суспільних систем. Звідси, зокрема, сумнівна витівка з ювілейним монументом, що зводиться всупереч здоровому глузду та запереченням громадськості.
Подібне зухвале марнотратство на тлі убогості й деградації може дозволити собі хіба що влада, не обтяжена почуттям відповідальності за сумнівні капіталовкладення. При цьому пасивність публіки та млява реакція ЗМІ лише заохочують розпорядників бюджетних коштів на нові вражаючі проекти, порівняно з якими грандіозна всеукраїнська акція «плитка замість асфальту» здасться дитячою забавою.
І за збереження в часі й просторі нинішнього стану справ у державі недалеким є той день, коли матеріалізуються й стануть «очевидним- неймовірним» паркет на Хрещатику, ескалатор замість тротуару на Прорiзній, пальми з мавпами на Європейській площі, позолота й мармур у місцях скупчення жебраків. І тоді вже точно спрацює паралізований нині зворотний зв’язок. Тільки спрацює в екстремальному режимі з руйнівними для держави наслідками.
Тому напрошується термінова модернізація стану справ і реанімація зворотного зв’язку з боку «носія суверенітету та єдиного джерела влади в Україні». І не стільки на догоду Раді Європи, скільки заради самоочищення, самоповаги, самоствердження. Досить з нас обезголовлених журналістів, підслідних екс-прем’єрів і екс-віце-прем’єрів, касетних скандалів та інших «візитних карток», що створюють державі погану славу.
