Газета «День» не оминає увагою геополітику. І не дивно — нині це дуже модна в Україні тема. На жаль, тема, а не наука. А геополітика, як наука і навчальна дисципліна, нічим не гірша, скажімо, за соціологію, історію чи математику. Тому й займатися нею необхідно професійно. Або взагалі не чіпати. Лише в такому разі не будуть з’являтися парадоксальні публікації про смерть геополітики і торжество геоекономіки. Парадоксальні, найкоректніше кажучи, тому, що геоекономіка є, як казали в недалекому минулому, «невід’ємною складовою частиною» геополітики. Тому говорити про смерть геополітики і бурхливий розвиток геоекономіки — все одно, що стверджувати про кінець фізики і настання ери ядерної фізики. Або переконувати загал, що хоча людина і померла, але її ноги чи руки живі і тепер вони будуть розвиватися і жити далі самі по собі.
Геополітика ніколи не зникне, поки будуть існувати на Землі люди і створені ними держави. І вона не тримає останнього бастіону у країнах Південно-Західної Азії, як стверджує Володимир Семиноженко. Геополітика скрізь на нашій планеті. Вона і в нас в Україні. Живе і перемагає. Хіба все те, що відбувається нині з Україною, всередині неї і довкола нашої країни, не є чистої води геополітикою? Хіба Росія не розробляє і не реалізує стосовно України класичної геополітичної експансії? Хіба політичні, економічні, мовні, соціокультурні, інформаційні, релігійні та інші види диверсій проти нашої держави і нації не є реалізацією Росією хрестоматійних геополітичних доктрин?
Чи може, Китай не ставить перед собою чисто геополітичних завдань колонізації і захоплення Росії аж по Урал або навіть Волгу? Чи може, вже і США у XXI столітті відмовилися від геополітичних концепцій мондіалізму? Нічого подібного! Вони якраз нині знаходяться у стадії реалізації. І надалі геополітика у найпотужнішої держави світу буде серед найшанованіших наук. Хіба не так?
Аж ніяк до геоекономіки не зводиться і створення Євросоюзу. Це майже чисто геополітична акція. Європа формує третю геополітичну силу у світі ледь не на рівні геостратегічної генної інженерії. І все це для того, щоб на «великій геополітичній шахівниці» у XXI ст. стати потугою, здатною на рівних протидіяти геополітичній експансії як США, так і Китаю. Особливо останнього.
І доля України у нашому столітті буде вирішуватися чисто геополітично: або ми увійдемо до Євросоюзу і станемо складовою частиною «третьої сили», або «за компанію» загинемо разом з Росією, перетворившись на «Великий Китай». І не треба слухати геополітично неграмотних людей, які стверджують, що у Європу ми підемо разом з Росією. З останньою нам шлях лише в Азію.
Справа в тому, що ні теоретично, ні практично Росія до Євросоюзу ніколи у нинішніх межах не потрапить. Ідея про європейський вибір Росії є чистої води утопією. Нині вона є майже чисто азійською (на 80%) державою. Не може ж Європа закінчуватися на сході Чукоткою, Камчаткою і Далеким Сходом. У противному разі виходить, що країни, які знаходяться набагато західніше, наприклад Монголія і Китай, теж мають «право на Європу». А це вже повний абсурд.
Росія може гіпотетично увійти до Європи лише за умови, якщо створить національну державу росіян зі східним кордоном, що проходить по правому березі Волги і лівому — Печори. За найсприятливіших для росіян умов цей кордон може пролягти на сході хіба що Уральськими горами.
В України таких нерозв’язних геополітичних проблем немає. Ми є чистою Європою. Без будь-яких застережень. Ми — атлантисти, діти Атлантики. З території України жодна крапля води не стікає до іншого океану, крім Атлантичного. Тому у нас і геополітичного вибору немає ніякого іншого, крім євроатлантичного. Все останнє позбавлене формальної логіки, а отже, є маразмом.
Професійний геополітик наведе сотні (!) прикладів і фактів того, що геополітика у XXI ст. не лише не вмерла, а входить у період зрілості і найбільшої сили. Геополітика нині — це не лише конфронтація євреїв і арабів за життєвий простір. У різних формах усе це відбувається і між росіянами і китайцями, монголами і китайцями, індійцями і пакистанцями, українцями і росіянами, мексиканцями і американцями, японцями і росіянами тощо. Та цьому списку кінця немає. А хіба не геополітика стоїть в основі тенденцій до розпаду Росії, США, Канади, Іспанії, Великої Британії, Італії тощо?
Переведення всіх процесів, які відбуваються нині у світі, у сферу економічної доцільності, вигоди, ефективності, прибутку тощо ніколи не пояснить, чому обмотана гранатами чеченська дівчина вибухає серед натовпу російських солдатів. Або навіщо терорист-камікадзе спрямовує літак у американський хмарочос чи підриває себе серед пасажирів автобуса в Ізраїлі.
Це абсолютне нерозуміння призводить до появи трагікомічних, з точки зору геополітики, повідомлень російських, американських та ізраїльських ЗМІ, що описують, які величезні гонорари отримують за здійснення терористичних актів самогубці-камікадзе. Звичка повної бездуховності, оцінка людей і націй лише за їхнім гаманцем призводить до того, що «геоекономісти» не здатні второпати тієї простої істини, що на той світ із собою нічого не забереш. Ні долара, ні рубля, ні шекеля. Терористи-самогубці чинять так не за гроші, а за ідею, віру, в ім’я нації. І вони не думають про прибуток, квартири, дачі, гроші чи хоча б нагороди.
Це абсолютно незрозуміло «геоекономістам». Їх шокує все зростаюча у світі кількість людей, які за гроші не продаються, а власне й чуже життя для них нічого не важить. Для них важлива лише певна національна ідея, віра, місія. Це якраз і є яскравим проявом однієї iз складових частин геополітики, яка зветься геопсихологією.
Геополітика зараз вступає у період зрілості. Не розуміти цього можуть лише в Україні, де немає власної геополітики і геополітиків. Немає у нас і геополітичних шкіл. А це для держави, яка є «геополітичним пупом» Євразії, абсолютно неприпустимо. Однак реалії життя врешті-решт примусять відродити цю науку і у нас. Лише тоді ми почнемо перетворюватися з об’єкту геополітики для інших держав у її рівноправний суб’єкт.
