2007 рік нагадує нам про знакову дату в історії вітчизняної музичної культури. 125 років по тому — 10 травня 1882 року народилася видатна українська оперна співачка Лідія Липковська, яка на протязі більш ніж тридцяти років співала на сценах кращих оперних театрів світу.
Її партнерами протягом перших трьох десятиріч ХХ століття були найкращі співаки світу того часу Е. Карузо, О. Бончі, Т. Руффо, Д. Смирнов, Г. Бакланов і, безумовно, славнозвісний та неперевершений Ф. Шаляпін. З останнім співачка майже одночасно стали солістами найкращого оперного театру Російської імперії — Мариїнського Імператорського театру в Санкт-Петербурзі.
Тепер мало хто знає, що уславлений російський співак, ім’я якого стоїть сьогодні поруч з іменами видатних представників світової культури — В. Шекспіра, В.А. Моцарта, Л В. Бетховена, П. Чайковського, О. Пушкіна, Т. Шевченко, Н. Паганіні, С. Лифаря та інших, перші професійні кроки у мистецтві зробив саме в Україні, беручи участь в складі української пересувної театральної антрепризи Г. Деркача.
Якщо ім’я Ф. Шаляпіна в Україні, як і у всьому світі, добре відоме, щорічно у Ялті проводиться міжнародний музичний конкурс його імені, то з відповідно гідним пошануванням постаті Л. Липковської, як образно кажуть в народі — «Поки не склалося». Ім’я співачки, яке можна знайти, починаючи з 60 хроків минулого сторіччя у всіх мистецьких енциклопедіях світу на сьогодні майже не згадуєтеся. Чи не тому, що в них вона значиться, як російська співачка. Ця помилка перейшла і в енциклопедичний довідник «Митці України», видання «Українська енциклопедія», 1992 рік, місто Київ.
Лідія Липковська народилася на Буковині, в селі Бабин сьогоднішнього Кельменецького району Чернівецької області в родині сільського вчителя і була близькою родичкою видатної української драматичної актриси М. Заньковецької.
Закінчивши Кам’янець- Подільську Мариїнську гімназію, як особливо обдарована дівчина в 1903 році поступає на безкоштовне навчання в Санкт Петербурзьку консерваторію, після закінчення якої у 1906 році, як вже відзначалося, стає солісткою Мариїнки, де швидко здобуває успіху і визнання.
З 1907 року вона вдосконалює свою вокальну майстерність в Міланській консерваторії, де привертає увагу до свого обдарування керівництва Міланського оперного театру «Ла Скала», який надав їй можливість дебютувати на сцені одного із найкращих театрів світу у 1909 році.
Деякий час продовжуючи співати в Санкт Петербурзі,вона невдовзі пориває контракт з цим театром і від’їжджає у Париж, де в складі оперної трупи С. Дягелева бере участь у знаменитих «Руських сезонах» разом з найкращими представниками вітчизняної вокальної школи, в тому числі, з вже згадуваним Ф. Шаляпіним, привернувши до себе увагу прискіпливих музичних критиків і імпресаріо.
З цього часу починається її тріумфальна хода по провідних оперних сценах світу. Невдовзі вона підписує трьох річний контракт з найпрестижнішими оперними театрами Північної Америки і Канади. Славнозвісний «Ла Скала» спеціально для неї ставить оперу «Сомнамбула», теж саме невдовзі робить і Лондонський королівський оперний театр «Ковен- Гарден».
Молоду співачку запрошували на свої сцени без винятку всі світові музичні столиці — Берлін, Відень, Рим, Бухарест, Монте-Карло. У 1914 році А. Тосканіні запрошує її для участі у дев’яти виставах в театрі «Ла Скала», Мілан.
Разом з цим співачка ніколи не забувала про свою Батьківщину. Час від часу повертається вона на рідну землю, в своє рідне Бабин, де і до цього часу згадують про неї односельці, а в загальноосвітній середній школі села створено невеличкий музей її імені.
Можна по-різному трактувати мотивацію її відмови на пропозицію Радянського уряду про повернення на Батьківщину. На той час таких емігрантів з числа видатних вчених, письменників, артистів, які теж відмовились від таких пропозицій, за кордоном було чимало. Згадаймо того ж Ф. Шаляпіна. Але і він, і Л. Липковська у своїх спогадах в подальшому згадують про свою відмову з жалем.
Як же так сталося, що співачка зі світовим ім’ям, майже забута на Батьківщині, окрім Чернівецької області і міста Кам’янець-Подільський, де тільки починаючи з 1999 року, виключно зусиллями творчої інтелігенції, громадських організацій і засобів масової інформації, і майже без підтримки зі сторони держави проводиться певна робота по гідному пошануванню її пам’яті.
На жаль, по сьогодні ця творча постать, чудовим голосом якої захоплювались М. Римський-Корсаков, О. Купрін, О. Голованов. К. Станіславський, А. Тосканіні, про творчість якої написано десятки статей і книжок, в Україні не знайшла жодного дослідника, окрім Заслуженого Діяча мистецтв України, доцента Чернівецького Національного університету ім. Ю. Федьковича А. Добрянського.
Саме він, починаючи з 60 хроків минулого століття, збирав на протязі всього свого життя матеріали про нашу краянку, але ледве встиг перед кінцем свого життя написати і видати невеликим накладом — всього 500 примірників, маленьку книжечку, яка була миттєво розкуплена шанувальниками творчості співачки.
Пам’ятник Липківській встановили тільки у 1975 році у Львові і сталося це не завдяки патріотизму, і вдячності львів’ян великій співачці, яка для них тепер стала одним з національних символів, а завдяки киянину В. Головащенко, який своїм талантом, натхненням професіоналізмом зумів за декілька років роботи звернути увагу громадськості до цієї видатної постаті в історії української музичної культури.
Хочеться сподіватися, що ім’я видатної української оперної співачки з Буковини для більшості українців стане синонімом національної гідності і самодостатності нашої культури в загальносвітових культурних здобутках.
Рішенням сесії обласної ради в 2006 році підтримана ініціатива творчої інтелігенції області про встановлення на Батьківщині співачки пам’ятника, проект якого безкоштовно зробив відомий на Буковині скульптор М. Мирошниченко, який демонструвався в кінці минулого року на його персональній виставці в приміщенні Художнього музею.
