У котре переконуюся: «День» — одне із небагатьох в Україні видань, котре велике місце на своїх шпальтах відводить висвітленню питань духовності, історії церкви, її ролі в житті сучасного суспільства. Дуже важливо, що газета пише про це не тільки в історико-просвітницькому плані, а й глибоко аналізує складні процеси, які відбуваються в церкві, у міжконфесійних стосунках. Це допомагає широкому читацькому загалові поповнювати свої знання завдяки ґрунтовним аналітично-дослідницьким статтям, а також різнобічній інформації з церковного життя, яку регулярно подає газета.
Редакція «Дня» успішно реалізовує свої творчі плани, на мою думку, й тому, що має такого досвідченого автора, як Клара Ґудзик, котра пише завжди аргументовано й переконливо, відкриваючи усе нові сторінки з багатої духовної спадщини українського народу.
Я і цього разу з великим інтересом прочитав її змістовну статтю «Нам потрібно вчитися» кафедра митрополита Петра Могили», котра була надрукована у тематичній сторінці «Дня» «Україна Incognita» за 25 січня 2008 року. Вона збагачує наші знання новим поглядом на зроблене на духовно- просвітницькій ниві видатним церковним діячем і просвітителем.
Автор також зробила дуже важливі наголоси на тому, як ми повинні ставитися до провідників національного духу, як вивчати нашу духовну спадщину, яка ще недостатньо досліджена й оцінена.
Просвітницько-духовне і життєве кредо митрополита Петра Могили у виконанні ним високої архіпастирської місії чітко визначилося у його лаконічному, але глибокому за значенням вислові, приведеному автором: «Нам потрібно вчитися, щоб Русь нашу не називали глупою». Як це актуально і сьогодні!
У часи Петра Могили роль духівництва у моральному й духовному вихованні людей була досить значною, бо воно було тоді найосвіченішою частиною суспільства. Знання поширювалися тільки при допомозі слова і священних книг. А тому вони високо цінувалися.
З історії відомо, що українське духівництво відрізнялося від російського своєю високою освіченістю. Згадаймо таких відомих ієрархів українського походження як Ф. Прокопович, Д. Ростовський (Туптало) Ф. Ляшевецький, І. Горленко, І. Миткевич та інших, які вчилися в Київській академії (до 1701 року мала назву колегії), створеній Петром Могилою за зразком кращих університетів Західної Європи. Саме його стараннями вона завоювала великий авторитет у всьому православному світі і пізніше стала називатися Києво- Могилянською академією.
Здобувши свободу і зайнявши належне місце у суспільстві, церква відроджує свої храми, монастирі, готує кадри священнослужителів у духовних семінаріях і академіях. Але, на жаль, рівень моральності і духовності суспільства знаходиться на низькому рівні. Чим воно «хворе», ми добре знаємо як із повсякденного життя, так із засобів масової інформації, котрі часто подають хроніку гнітючих подій кримінального світу, драматичних ситуацій у стосунках між людьми в умовах «дикого» ринку, коли прагнуть задоволення лише меркантильних інтересів, забуваючи про високе, світле.
І тут виникає запитання: якою ж повинна бути роль наших духовних пастирiв у ситуації, коли за мірило суспільних цінностей стало братися здобування грошей у будь-який спосіб, коли у нашому житті все комерціалізувалося, тобто все купується і продається. Де має великий вплив магічна сила грошей, там совість і мораль піддаються великим випробуванням.
З цього приводу пригадалися слова нашого першорозуму Григорія Сковороди (1722—1794), котрий, роздумуючи над причинами різних людських бід, в одному із своїх творів писав: «У цьому болоті (злі. — Г.Ш. ) навіть щире бажання служити Богові перетворюється в звичайне лицемірство, бо ні тривалі в храмах моління, ні будівництво нових церков, ні щоденні клятви у вірності Богові не рятують людські серця від облесництва, серебролюбства, честолюбства та інших схильностей, які перетворюють людину у «домашніх звірів».
Тож чим вужчим є розумовий простір людини, тим більше вона піддається негативним впливам. А тому, лише взявши за дороговказ світло мудрої науки таких духовних подвижників, як Петро Могила, котрий всотував у собі досягнення передової на той час європейської науки і культури, ті, хто обрав собі шлях служіння Богові і церкві, повинні нести у собі світло знань, великих чеснот, щоб допомогти людям боротися з їхніми моральними недугами, які нерідко призводять і до фізичних.
Ось чому поява у «Дні» грунтовної публікації про митрополита Петра Могилу є актуальною як для читацького загалу, так і для служителів церкви, котрі, на мою думку, повинні мати широкі погляди, великі знання. Тільки вони допоможуть їм бути на висоті свого пастирського покликання, завоювати довіру людей і не обмежуватися лише вузько конфесійною приналежністю.
І всім нам потрібно час від часу прислухатися до голосу великих, щоб знайти правильний і надійний орієнтир на життєвій дорозі у цьому складному й суперечливому світі.
