Вважаю, що критика, висловлена Анатолієм Павленком на адресу статті Дмитра Десятерика «Десять ножів у спину Олімпіади» виглядає, м’яко кажучи, не зовсім коректно. У цій статті немає й натяку на бажання повчати комуністичне керівництво Китаю. У той же час, Дмитро Десятерик дуже переконливо розвінчує міф про ніби тріумфальний прогрес КНР, досягнутий завдяки «мудрому керівництву КПК». Дійсно Китай досягнув великих успіхів у зростанні економіки. Вітаючи сьогоднішні успіхи КНР, треба, однак, пам’ятати, що за рівнем та якістю життя народу країна все ще багато відстає від рівня розвинених країн світу. І це результат важкої спадщини маоїзму: «великих стрибків» та «культурної революції». Крім того, не секрет, що технології, які використовує Китай, є суцільно запозиченими або, як зараз говорять, репродуктивними. При цьому китайська продукція, навіть за критерієм «ціна — якість», викликає в цивілізованих країнах багато нарікань.
Всі пам’ятають також, що успіхам своєї економіки Піднебесна зобов’язана серйозній модернізації «класичної» концепції побудови соціалізму, яка, власне, означає нову, раніше категорично неприйнятну для ортодоксальних комуністів Китаю, стратегію розвитку економіки, що скасовує заборону на приватне підприємництво та розвиток ринкових відносин. У результаті, в країні почав зароджуватися приватний капітал. Подальше також усім добре відомо. Малоефективна китайська економіка, як за чаклунством, швидко перетворюється. Підняли голову приватні підприємці, й на горизонті засяяв «привид капіталізму». Замість примарних «сяючих вершин комунізму» КПК віддала перевагу цілком реальним успіхам економіки, досягнутим завдяки лібералізації виробничих відносин. І хоч за об’ємом ВНП, що припадає на одного жителя країни, Китай ще значно відстає від технологічно розвинених країн, темпи його розвитку дійсно створюють умови для визволення багатомільйонного народу з безпросвітної бідності. Однак при цьому зберігається провідна і направляюча роль КПК та державного апарату. Саме цей факт насторожує, бо принцип «Спочатку економіка, а потім демократія» не має перспективи. Як відомо, приватнокапіталістичний спосіб виробництва не може ефективно розвиватися під гнітом партійного або будь-якого іншого авторитарного керівництва. У той же час, визнаючи сьогоднішні успіхи економіки Китаю, цивілізований світ, проте, не може видати КПК індульгенцію на те, що на шляху до «сяючих вершин комунізму», тоталітарний режим Мао пролив ріки крові. Саме це, я вважаю, мав на увазі Дмитро Десятерик і, саме це, сьогодні актуально. Бо все частіше лунають голоси про те, що, мов, «... Сталін, хоч і помилявся (!), але зате перетворив «лапотну» Росію на передову індустріальну державу. Плебейська ностальгія за «сильною рукою». І, без усяких сумнівів, правий Десятерик у тому, що небезпечні рудименти тоталітарного режиму в Піднебесній все ще далеко не викорінені. Партократія завжди мала сильну армію, але, як відомо, «на багнетах довго не всидиш». Тому яскравий приклад — розвал соціалістичного табору. Як сказав Авраам Лінкольн: «Можна обманювати деякий час увесь народ, можна обманювати весь час частину народу, але не можна обманювати весь час увесь народ».
Що стосується спроби провести Анатолієм Павленком аналогію між критикою китайської «автократії» та озброєним поваленням кривавого диктатора Саддама Хусейна, то вона в даному обговоренні виглядає непереконливою.
І, нарешті, Анатолій Павленко абсолютно справедливо згадує про волаючу неадекватну діяльність влади України. На жаль, таких володарів ми з вами обрали. Але це не повинно позбавляти наших громадян права критикувати політику інших країн, і в тому числі тих, у яких за плечами велика й багатовікова історія.
І ще дуже ріже слух тональність коментарю: мені завжди здавалося, що зарозумілість не в традиціях читачів «Дня».
