Останні червневі дні вирвали громадян України зі звичного розміреного періоду відпусток. Замість відпочинку вони знову стояли у чергах: лаялися, сварилися і побоювалися — «невже не вистачить?». І хоч влада переконує, що ситуація з дефіцитом крупiв, цукру і борошна — штучна і хвилюватися нічого, голими словами нашу людину не візьмеш. На цьому нерадісному тлі навіть приємні новини відійшли на задній план. Продовжуючи свою постійну рубрику, «День» звертається до експертів із традиційним запитанням:
ЩО ХОРОШОГО І ЩО ПОГАНОГО СТАЛОСЯ ЗА ОСТАННІЙ ТИЖДЕНЬ?
Олександр БЄЛОВ, режисер-сценарист:
— На жаль, останні дні не минули без негативу. Вельми неприємний осад залишила епопея з подорожчанням борошна, крупiв і цукру. Знову ажіотаж, знову черги, знову дух не найкращого минулого. Не хочеться говорити про причини, які призвели до цього. Хочеться акцентувати свою увагу на природі цього явища. Це ж як треба було налякати цей народ, як принизити, як розтоптати його гідність, що через 70 років після голодомору наші люди, як і раніше, бояться залишитися без шматка хліба. Тих, хто пережив ті страшні роки української історії, залишилося не так уже й багато. Більшість людей, які стояли у ці дні в черзі, знають про голод із розповідей своїх батьків і близьких. І тим більше тривожно. У людях живе цей ген страху, він передався у спадок. Думаю, що нашим політикам насамперед слід подумати саме про це, а вже потім шукати тих, хто стоїть за цим подорожчанням. Для влади це дуже небезпечний сигнал: народ не вірить, що влада, яка представляє інтереси цього народу і повинна захищати, захистить його. Довіра втрачається дуже швидко, а завойовується вона потім роками. Нація, яка боїться і живе у страху, — це принизливо. Цей страх нас роз’єднує, і на страху нічого не побудуєш.
Порадували безстрашність, сила волі і прагнення до перемоги Вiталiя Кличка. Саме тому він не програв. Це не поразка, це тайм-аут перед перемогою. Взагалі брати Клички — це не тільки візитна картка України. Вони потрібні Україні як приклад для наслідування. Безстрашна, цілеспрямована, волелюбна — саме ці слова мені хотілося б чути про українську націю. Нація, яка зуміла народити і виростити таких переможців, як Клички, сама повинна стати нацією-переможцем. Насамперед переможцем власного страху. Ми вміємо і можемо перемагати. А смак перемоги такий солодкий!
Юлія ЖЕНЕВСЬКА, головний редактор газети «Одесский вестник»:
— У зв’язку з відсутністю глобальних подій у світі та Україні ми змогли зосередитися на своїх одеських справах. У зв’язку з тим, що одесити, в принципі, завжди більше схильні до оптимізму, то новини минулого тижня були приємними. По-перше, в Одесі — літо. Тому минулого тижня всі одесити раділи тому, що можна засмагати. Останні два дні йшов дощ, і ми радіємо, що можна відпочити. Море нині для одеситів прохолодне (+16 0 С), але для відпочиваючих — це не проблема.
Якщо говорити серйозніше, то в Україні звичайно є проблема з підвищенням цін на продукти харчування і хліб. Але й тут виявилося, що не все так погано у нашому місті. У нас ціни на хліб поки що не підвищилися і черг, які ми бачимо по телевізору, у нас, на щастя, поки що немає. Наша влада обіцяє, що ця ситуація буде стабільною і надалі. Ми на це сподіватимемося, хоч деяке підвищення цін на крупи вже відбулося. Але одесити, знову ж, влітку більше користуються Привозом, ніж магазинами, і тому настрій у нас поки що не погіршився. Що стосується особистих радощів, то мій син закінчив інститут і став не тільки фактично, але й формально дорослою людиною.
Костянтин МОГИЛЬНИК, мандрівник, один із засновників команди «Equitеs»:
— Хорошим для мене було те, що я зі своєю командою повернувся з острова Борнео (Малайзія). Це острів, де живуть гігантські морські черепахи, кальмари, а у його глибині — людоїди. І враження від України після Малайзії було дуже хорошим. Радує, що Україна стає розвиненою країною, країною з необмеженими можливостями.
