Мене ще в той час не було. Але запам’яталися спогади, розповіді моєї мами. Ще семи років мені, напевно, не сповнилося, бо після семи вже не було мами. Померла. Вона розповідала, що був лютий голод. А в родині вже була дитинка, моя старша сестра, 1946 р. н. Не знаю вже, з ким, але вночі, в холод, вони ходили в поле до скирт соломи і там смикали ту солому і віяли, з надією витрусити хоч зернятко. Отакий спогад.
До слова, мама моя родом з Ворошиловградщини (нині — Луганщина), була в одному таборі з татом в Німеччині на примусових роботах. 1945 року вони разом приїхали на Херсонщину (тато звідти). Декілька років тому я ходила до архіву і бачила анкету, заповнену рукою мами. Одним із запитань у анкеті було таке: «Ваша рідна мова?» Мама написала «українська». Отже, Донбас був українським завжди.
Р.S. Спасибі вам, пані редактор, за вашу роботу — газету «День». Фотографії вражають. Як та дівчинка тримає за ногу, гадаю, татка! (див. першу шпальту №140—141 від 1—2 серпня 2014 року). Спасибі фотокореспондентам. Сама люблю ловити фотоапаратом (зламався) неповторні миті буття.
