Чингіз Айтматов — чудовий російськомовний письменник киргизького походження в своїй книзі «Буранний полустанок», розповідав, як за допомогою варварського фізичного впливу можна перетворити людину на бездушне рабське створіння, повністю підлегле господареві, яке нічого не пам’ятає з попереднього життя. З його легкої руки легенда про манкуртів увійшла в життя, і термін «манкуртизація» став прозивним.
Скоріше за все, Айтматов, описуючи метод перетворення людей на манкуртів, мав на увазі сталінські звичаї позбавлення людей історичної пам’яті, особливо коли така пам’ять могла навести на «непотрібні» спогади про помилкові дії влади. У наші дні «манкуртизація» людей широко використовується там, де відсутні справжня демократія і свобода преси. У Росії можна знайти тисячу прикладів жонглювання власною історією. Велику, якщо не вирішальну, роль тут відіграє існуюча система освіти, яка безперервно змінюється в залежності від політики держави, що відбивається також на змісті шкільних підручників історії. Недаремно, в практику міцно ввійшов вислів, що Росія — «країна з непередбачуваною історією».
Нещодавно на 2-му каналі телебачення (РТР) у програмі «Національний інтерес» виступив історик, який заявив, що російські наречені з царської родини навчали своїх женихів-чоловіків грамоти, оскільки ті були неписьменними. Насправді, російський друкар І. Федоров надрукував у Росії свою першу книгу 1560 р., а І. Гуттенберг у Європі — на 100 років раніше, 1453 р. Ось іще декілька прикладів спотворення історичних подій. Згідно з інтернетівськими даними, ніякого замаху свого часу на Леніна Ф. Каплан здійснити не могла, бо була майже сліпою. Цей вигаданий факт було використано для дискредитації есерів, із якими більшовики нещодавно співпрацювали.
Особливе спотворення історії торкнулося Вітчизняної війни. Тут має місце і зменшення своїх втрат, і перебільшення втрат німців. Як учасникові війни, мені дивно чути про незначну участь американців у війні і про применшення ролі лендлізу... Я цілком підтверджую слова Жукова з книги його спогадів, що невідомо, чим би закінчилася війна без величезної матеріальної допомоги Америки.
Тепер про особливий предмет — про ситуацію з публікацією зібрання творів Леніна. Звернімося до статті «Фальшивки створювали в Інституті марксизму-ленінізму при ЦК КПРС», написаної відомим істориком А. А. Арутюновим 2006 р. Ось що він пише: «Про масштаби публікацій, які пропагують і рекламують твори Леніна, говорять такі відомості. На 1 січня 1990 року було опубліковано чергове зібрання творів В. І. Леніна (п’яте видання). Воно складалося з 55 томів і додаткового довідкового тому. Однак навіть це видання не можна назвати повним, у той час, коли в російських державних архівах є безліч неопублікованих робіт Леніна». Додам від себе, що неодноразові мої спроби здати ці великі твори в макулатуру, при передплаті на художню літературу, ніколи не вдавалися. Їх просто не приймали. За словами однієї московської знайомої — твердокамінної комуністки, яка працювала вчителькою історії за часів насадження Хрущовим кукурудзи, я дізнався, що готується нове видання праць Леніна. На моє запитання, чим нове зібрання відрізняється від старого, я почув: «Як чим? Там написано, як цінував Ленін кукурудзу»! Так, яскравий приклад добровільного «манкуртизму» в ім’я ура-патріотизму.
І ось тепер — про суто добровільну і значно більш важливу справу. Істинну історичну пам’ять народу, яку не можна назвати нав’язаною, продемонструвало зовсім недавнє опитування населення, організоване першим каналом ТБ. Його учасникам запропонували назвати 50 людей, які найбільш істотно вплинули на російську історію. Результати показали, що список очолює... Сталін, Ленін посідає 3-тє місце, замикає список Тургенєв. У списку не згадані ні Шостакович, ні Маяковський, ні Окуджава. І яка ж думка про нашу прекрасну країну складеться за її межами — зі Сталіним, Леніним та Іваном Грозним як національними кумирами? Так і вважатимуть нас дикими й агресивними? Якщо ми досі на повному серйозі міркуємо і сперечаємося про те, доброю чи поганою людиною був Сталін, який знищив мільйони людей, то чому взагалі дивуватися в нашому житті? Це прямий результат насадження в пам’яті людей особливої історичної ролі російського народу, тобто грубого і брехливого архінаціоналізму. І це вже добровільна «манкуртизація».
На закінчення згадаю глибоку статтю В. Лєсного «Куди йде Росія?» від 08.07 08 із української газети «День». «Спроби оцінити нинішню політичну ситуацію в Росії аналітики з деяких демократичних країн звичайно закінчують висновками про те, що в Росії порушуються громадянські права». Можу сказати, що в Росії демократія не може порушуватися з однієї простої причини — там демократії вже немає. Значить, і історичної пам’яті також. (І. М.) У процесі боротьби за владу, Путіним використовувалися не лише його повноваження президента, але й найбільш впливові засоби масової інформації. Ура-патріотичні фільми з прославленням величі Росії і бойового армійського братерства, мужніх хлопців із міцними підборіддями, шиями і кулаками, а також красунь, спроможних гідно оцінити справжніх російських чоловіків, щодня шліфують свідомість росіян, додаючи їй форми, необхідної для влади. Відкриті дискусії та вільнодумство стали в Росії надбанням лише тих, кому абсолютно нічого втрачати, тобто для соціального дна, а також для тих небагатьох представників інтелектуального прошарку, хто поставив хрест на своїй кар’єрі в нинішній суспільній системі. Дуже небезпечні вороги режиму гинуть від рук «невідомих осіб», знайти яких не вдається. Поступово повертається до пантеону великих російських діячів «сильний політик» Сталін, влада якого була не менш злочинною і кровожерливою, аніж влада Гітлера. Повернення Сталіна — це симптоматичний факт. Відроджуються дитячі та молодіжні ідеологічні організації, підконтрольні в кінцевому результаті центральній влади. Все це викликає у людей старшого покоління, а також у тих, хто хоча б трохи знає історію, міцні асоціації. Так, дійсно, все це вже було. Хоч і в дещо іншій упаковці. Колійні стрілки знову вивели Росію на ту колію, яка веде до фашизму, і Росія мчить цим шляхом на великій швидкості.
На закінчення потрібно зазначити, що різкі зміни у внутрішній та, особливо, у зовнішній політиці Росії здійснюються владою, абсолютно без урахування провалів і колишніх помилок, при повній відсутності історичної пам’яті. Є маса прикладів цього — Фінляндія, Куба, Нікарагуа, Афганістан, Ізраїль, Косово, Північна Корея, Іран, Чечня, Грузія і Україна. А ще — підтримка диктаторських режимів у Венесуелі, Зімбабве, поцілунки з Арафатом, дружба з Хізбаллою та Сирією, і багато чого іншого.
Згадаємо також про гоніння на художників і письменників, про політичні процеси, про справу лікарів, про цілину, про антисемітизм, про БАМ, про кукурудзу... Все це робить російських людей народом добровільних чи вимушених манкуртів, яким стараються нав’язати спогади про далеку від реальності «велич» Росії.
