Держава надає людям і повинна забезпечувати робочі місця. Але і люди повинні мати відповідне бажання освоїти ті робітничі професії, які потрібні державі й підприємствам. Та багато людей хочуть мати легкі спеціальності, високооплачувані, але «білорукі» професії. Але всім таких професій, звичайно ж, не вистачає. І хоч зараз можна перевчитися на інші спеціальності, коли немає попиту на ту, якої людина навчена, багато хто не хоче перекваліфіковуватись і терпить скруту. А тут треба мати і господарський хист, і розрахунок, і, як то кажуть, «багатостаночний» досвід.
Я ось згадую свою тітку, Снитько Килину Климівну. Вона не лише все сама могла робити. Чоловіка в неї не було, батько помер, жила з літньою матір’ю Лукією. Але тітка Килина вміла і гвіздки прибити, поремонтувати дах на сараї, збудувати плиту й погріб викласти з цегли чи зі шлакобетону, посадити й зібрати город, належно доглядадити садок, тримала кіз і заготовляла для них сіно, знала прості методи догляду за дітьми та їх лікування. Дітей, яких їй довіряли глядіти (у повоєнні часи не вистачало дитсадочків), рідко коли водили до лікарні. Вона всім їм давала раду. Доглядати дітей до неї була черга. А разом із господарською роботою вона ще любила лад і красу в оселі й навколо хати. Щовесни вона садила безліч різноманітних квітів. Була дуже працьовитою, не лінувалася і не жебракувала. Зараз дехто жебракує не так від злиднів, як від небажання працювати.
Розбудовувати своє життя в державі й розбудовувати державу повинні всі, хто в ній живе. Це завдання кожного, і кожен повинен активно працювати і змінюватися.
