Щиро дякую вам за гарну, змістовну газету. Я ваш постійний читач.
Нарешті в Україні відкрито заговорили про дерусифікацію всього нашого життя, в т.ч. і в мовній сфері. Українська мова — дуже важлива складова української культури. Стаття Олега Медведєва «Де моя половина?» («День» від 14.03.2003) цікава, гостра і необхідна всім нам.
Я хочу одержати відповіді, що конкретно потрібно зробити, щоб дерусифікація стала помітною в повсякденному житті і була цілеспрямованим, зорієнтованим у часі процесом, а не хаотичним рухом окремих осіб.
Тепер запитання:
1. Які конкретно суми грошей вивозять з України російські співаки Кіркоров, Алєгрова та інші?
2. Дуже цікаво, якими коштами оперує, зокрема і вивозячи їх з України, православна церква Московського патріархату?
3. Яка причина русифікації бізнесових структур?
4. Чому я для своїх дітей не можу купити необхідну україномовну книгу, енциклопедію наприклад, а на прилавку перед очима лише російські?
5. Не раз чув на FM-радіостанціях нав’язливе звучання російськомовних ансамблів зі словами, наприклад «Что это за девушка, что она не курит и не пьет?..» або «Мальчик Вова, он знал три матерных слова...» і тому подiбне. Вночі на цих же станціях можна почути нецензурщину. Хто є власниками FM-станцій і яке джерело їхнього фінансування? Можливо, Росія фінансує їхню роботу? Чому ніхто не бачить у цьому ніякої загрози?
Мої пропозиції такі:
1. Розмовляти повсюдно українською.
2. Боротися з дискримінаційним ставленням до себе з боку росіян. Росіяни всі 350 років беруть своє в Україні нахабством і показною відчайдушністю.
3. Купувати україномовну пресу і літературу.
Дуже активну позицію в мовному питанні займає Українське національне радіо. А от українські телеканали — ні. Коли, нарешті, ми почуємо синхронний переклад російськомовної телепродукції українською мовою? Це відчутно звузило б сферу функціонування російської мови.
Можливо, що причина багатьох болісних для нас процесів у тому, що росіяни своїми фінансовими, політичними й іншими можливостями гальмують їхнє розв’язання?
КОМЕНТАР
Запитання, поставлені нашим читачем, настільки складні, наскільки й цікаві. Насамперед тому, що принаймні на три з них дати точну відповідь важко. Наприклад, щодо сум грошей, які вивозять з України російські естрадні співаки, то на це запитання не знає відповіді навіть Міністерство культури. Гастролі організовуються комерційними структурами, а зі співаками розраховуються, як правило, готівкою. Це непрямо визнала у своєму інтерв’ю одній з українських газет відома російська співачка, колишня киянка, розповівши, що у потягу Київ — Москва у неї одного разу вкрали весь гонорар від концертів у столиці України.
Комерційною таємницею (до речі — цілком законною) оповита й діяльність FM-радіостанцій.
Що стосується русифікації бізнесових структур, то це є часткою загальної проблеми відродження й використання української мови в усіх сферах діяльності суспільства. Публікації з цієї проблеми, в тому числі й дискусійного характеру, регулярно з’являються на шпальтах «Дня».
І, нарешті, на запитання: чому так важко купити необхідну українську дитячу книжку? — відповідає кореспондент відділу культури Ігор ОСТРОВСЬКИЙ:
— Питання треба ставити значно ширше: чому в українській державі відсоток українських книг настільки мізерний, що говорити про нього соромно? Це всього кілька відсотків! Справа у державній політиці щодо книговидання. Чинне національне законодавство фактично перешкоджає розвитку галузі і зовсім не враховує реалій російського ринку — воно свідомо робить українську книжку набагато дорожчою. «Голосування гривнею», природно, відбувається не на нашу користь. Щороку українці «інвестують» близько 500 мільйонів гривень — вдумайтеся у цю цифру — в російську книгу. Наші чиновники (Кабмін, Верховна Рада тощо) щоразу придумують нові й нові приводи, аби тільки не допустити здешевлення та збільшення тиражів і найменувань книг. Питання: чому вони в цьому зацікавлені? Система книгорозповсюдження (приватна) лише нещодавно почала налагоджуватися — кращі з магазинів мають у своєму асортименті 10—15% книг, вироблених в Україні (це не означає україномовних).
Щодо дитячої книги, то насправді, існує досить багато гарних українських (у всіх смислах цього слова) книжок для дітей. Як експерту номінації «Дитяче свято» всеукраїнського рейтингу «Книжка року», мені доводиться тримати в руках вельми розкішні видання, в тому числі енциклопедії. Правда, деякі з них є лише перекладами російських оригіналів — це позначається на змісті (особливо історичні питання). Не вірте тим, хто стверджує, що українським дітям нема що читати. Є!!! Треба просто шукати (претензії до вищеназваних). Але є і книжки для малечі, і література, яка розвиває, і якісно видані художні твори для дітей та підлітків. Усе це неважко знайти принаймні у столичних магазинах. Можна також скористатися поштовими каталогами (у відділеннях зв’язку) або системами розповсюдження «Книгоноша» (агенція «Зелений пес») чи «Книга — поштою» (газета «Книжник-ревю»). Там подаються короткий опис книги та її ціна. Читайте українське!
