Україна отримала від МВФ перший транш допомоги в сумі 4,4 мільярда у. о. (десь 40 мільярдів гривень згідно з невизначено-лихоманним її курсом по відношенню до «основної» валюти — пана долара). Згідно зі стратегією та пакетом антикризових законів, затверджених ВР, ці гроші транзитом через Національний банк були спрямовані на рахунки приватних банків, які, згідно з теорією, мали б сприяти оздоровленню фінансової (а значить, і економічної) «погоди» в Україні. Але «не так сталося, як гадалося», або (який же мудрий пан Черномирдін) — «хотели как лучше, а получилось, как всегда». Приватні банки замість того, щоб робити рефінансування у власну економіку, а саме — через надання кредитів суб’єктам господарювання, можливе зниження облікової ставки (як у сусідній Угорщині), сприяли фізичним особам, які вже мають доларове кредитування з метою прискорення погашення взятих кредитів (шляхом перегляду термінів погашення їх, а можливо, й деякого «бонусного» зниження загальної суми залишків по кредитам). Адже (як я розумію своїм простим розумом) — банки і суб’єкти кредитування є партнерами, і якщо одному важко (а повертати валютні кредити в таких умовах ох як важко), повинен на допомогу прийти перш за все партнер — банк. Але партнер повів себе зовсім інакше. Як на мене, цілком передбачувано й адекватно (дивно, чому передбачувано видно тільки мені, а не тим особам, які безпосередньо відповідають за одужання «хворого»). Мабуть, це питання окремої, безперспективної розмови, бо, впевнений, воно так і залишиться без відповіді.
Отримавши майже дармовий кредит в десятки мільйонів у. о. (під гарантії НБУ), банки одразу ж взяли курс... вірно, на власне збагачення, тобто негайно стали опускати гривню та піднімати долар, притримуючи його. Зважаючи на те, що Нацбанк не може (або й не хоче за певні преференції) робити потужну доларову інтервенцію з тим, щоб вгамувати доларову спрагу (адже валютних кредитів фізособи та пересічні громадяни нахапалися достоту), тож приватні банки в черговий раз швиденько почали (точніше, продовжили) збагачуватися на дефіциті валют, обдираючи нас. Недалекоглядність такої політики очевидна. Про яке партнерство між громадянами та банкірами ви, шановні, говорите, коли в очах банкірів, окрім доларового хижого блиску, я не бачу нічого іншого — і під цим визначенням, впевнений, підпишеться кожний пересічний громадянин України.
У зв’язку з цими подіями мені пригадалася така собі скорочена історія виникнення банківської системи. Спочатку це були ростовщики (рос.), українською — лихварі (як на мене, більш дохідливе і... ємне). З часом система ростовщичества-лихварства поглиблювалася, ставала більш витонченою, набувала більш цивілізованих контурів і форм, перетворилася в цілу потужну банківську систему, в таку собі державу в державі, зі своїми законами, де грошові знаки набували все більшої ваги (Швейцарія — найкращий приклад). Відповідно й охоронялися банківські таємниці та гроші набагато міцніше, ніж навіть людське життя. Але за своєю суттю банки так і залишилися лихварями, на жаль. Я б назвав їх сьогодні цивілізованими лихварями. Звичайно, був би радий у цьому помилитися, але події життя, особливо останні, свідчать про те, що навряд зміна думки відбудеться скоро...
Ігри банків з валютою та гривнею, безумовно, не могли не стати предметом обговорення державних мужів та Президента. Якщо міністр фінансів п. Пинзеник таку поведінку банків назвав скромно «економічним егоїзмом», то у гаранта вона викликала занепокоєння (на мою і думку пересічних громадян, повинна б викликати зовсім іншу реакцію — обурення), але людські почуття звичайних громадян не співпадають із почуттями небожителів і, мабуть, не властиві їм, а жаль.
Як на мене, вже на стадії прийняття пакету антикризових законів у ВР та кредитування МВФ можна було передбачити поведінку приватних банків, в руки яких потраплять ці кредити, та одразу ж закласти важелі протидії, як то: чітко визначити відсотки коштів на рефінансування (на кредитування суб’єктів господарювання та фізосіб), на обмін валюти через мережу обмінників, на міжбанківські дії тощо. Тож сталося все передбачувано (впевнений, за лобіювання вирішення цього питання у ВР депутатами-бізнесменами). Тож приватні банки безконтрольно пливуть у морі наживи, паразитуючи на потребах громадян України. Та кого це хвилює? Питання риторичне. Вирішення його — на поверхні — відділення бізнесу від політики, зміна виборчої системи, відкриті списки, тобто, все те, про що невтомно товчуть ЗМІ та політики. Як не згадати мудре східне прислів’я «Собака гавкає, а караван іде». Песимістична думка огортає Україну: «Де той Геракл, який здатен вичистити ці Авгієві стайні?»...
