1932 року штучний голод охопив не лише українські села, але й станиці благодатної Кубані — вікової житниці Росії. Цей край ще до революції був лідером зі збирання зерна і виробництва хліба у всій імперії. Не втратив свого сільськогосподарського значення і з приходом більшовиків. І раптом — голод, тисячі знедолених людей, що помирали у страшних муках?! Запоріжанці Раїсі Твердохліб, яка народилася і виросла в Краснодарському краї (офіційна назва Кубані), про голод розповідали старші родичі, що дивом пережили той страшний час. Бабусю Раїси Олексіївни 1932-го засудили на вісім років сталінських таборів лише за те, що підібрала на колгоспному полі кілька качанів кукурудзи для своїх голодних дітей. «В її родині тоді було восьмеро дітей. Вижила лише донька, решта померли. На початку 1930-х в селах людям їсти було практично нічого, усе геть чисто забрали», — каже жінка. До речі, продовольства на Кубані, за словами Раїси Твердохліб, не вистачало у всі роки існування радянської влади. «Життя в нас було дуже тяжким там. М’ясо, пам’ятаю, дефіцит і велика рідкість, його лише на свято до столу подавали. Добре, що поруч море, можна хоч порибалити. І земля була родюча, і люди працьовиті, а харчів якось постійно не вистачало. Через це в краї навіть заколот зчинився на початку шістдесятих», — розповідає Раїса Олексіївна. Але голоду таких масштабів, як у 1932—1933 роках, Кубань не знала ні до, ні після. «Голодомор — мабуть, найтяжчий злочин сталінської влади, якому немає і не може бути виправдання», — переконана Раїса Твердохліб.
Неділя, 24 листопада
