Цей тиждень відзначився кількома важливими подіями. По-перше, це відзначення Дня пам’яті жертв голодомору. По-друге, визнання голодомору як Геноциду Верховною Радою. Про це та про багато іншого читайте далі у нашій постійній рубриці «ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?»
Марта ПРИХОДЬКО , аналітик:
— Варто зазначити, що цей тиждень був дуже насичений подіями. Як позитивними, так і негативними. Не можу не згадати відзначення Дня пам’яті жертв голодомору. Це загальнонаціональна трагедія. Ми повинні пам’ятати тих, хто помер від голоду, і шанувати сім’ї, яких торкнулася ця біда. В суботу на Михайлівській площі зібралося безліч людей. В той день стояв страшенний туман. Було дуже моторошно і, чесно кажучи, мені здалося, що серед всіх людей були присутні й померлі. Дуже приємно, що люди пам’ятають і шанують ближніх своїх. До речі, нарешті, і на державному рівні вищезгадану трагедію визнали Геноцидом. Досить неприємною новиною для мене стало те, що з життя пішла відома і улюблена актриса Любов Поліщук. Це була справді Жінка з великої літери...
На жаль, нічого позитивного не можу згадати із політичної сфери. За політикою намагаюся слідкувати, але постійні баталії та незгоди наших можновладців уже набридли. Здається, що вони ніколи не знайдуть спільної мови.
Також цей тиждень був цікавим і тим, що відбувся фінал телепрограми «Танці з зірками». За період транслювання програми ми, справді, ще більше полюбили та відкрили для себе вже відомих та всіма улюблених Володимира Зеленського, Наталю Могилевську, Руслану Писанку... Хочеться мати побільше таких проектів. Ще переглянула стрічку Кіри Муратової «Автентичний синдром». Чесно кажучи, ще раз переконалася, що я не шанувальниця занадто реалістичного мистецтва, тим паче у кіно.
Сергій ІВКО , Національний екологічний центр України (м. Токмак, Запорізька область):
— Серед позитивних моментів у країні можу відзначити здебільшого непоганий настрій у людей, викликаний пізнім осіннім теплом... А взагалі — останнім часом у житті нашого краю небагато хорошого. По-перше, постійно стикаємося з проблемами на ниві охорони довкілля, створення заповідних територій. По-друге — з нерозумінням чиновників, нечесністю посадовців, суцільною корумпованістю та упередженістю влади. А головне те, що заради особистої вигоди — зовсім ігноруються Закони! Те, що відбувається в Україні із землею, рослинним і тваринним світом, повинно не просто привертати увагу. На сьогодні — ці проблеми є настільки актуальними, що їх невирішення у позитивний бік найближчим часом обернеться значними втратами. Але ж ці втрати аж ніяк не зачеплять тих, хто ці проблеми створює. На сьогодні головною перешкодою у галузі збереження генофонду рослинного і тваринного світу є споживацький підхід насамперед Державного комітету лісового господарства. От де необхідні не просто системні зміни в управлінні лісами, а й реальна зміна наукової та світоглядної бази кожного працівника — від високого посадовця до простого лісника. Лише тоді можна сподіватись на якісь позитивні зміни.
Софія МАМЧИЧ , філолог:
— Цього тижня сталася, на мою думку, визначна подія в історії нашої держави. Верховна Рада визнала Голодомор 1932 — 1933 років геноцидом українського народу. Скільки років трагедія світового масштабу приховувалася від світу, скільки раз мільйони загиблих вважалися «неіснуючими». Порівняно недавно тільки люди змогли заговорити про це вголос. На щастя, в ухваленому законі також сказано, що публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним. Це дуже радує, оскільки мені особисто було дуже важко чути, як деякі особи називали «брехнею» події 33- го, а подекуди і дозволяли собі знущатися над пам’яттю про жертви тоталітарного режиму. Коли я згадую розповіді моєї бабусі, в мене мурашки по шкірі біжать. В 5-ти річної дитини виривають останню картоплину... Я не розумію депутатів, які проголосували проти. Думаю, в кожного з них знайдуться родичі, які померли в ті страшні часи. Звісно, своя сорочка ближча, і значно простіше стати пристосуванцем... Але, гадаю, це просто залишки «рабської свідомості», яку так старанно виховувала радянська влада і якої не так легко позбутися гомо совєтікусам.
