Доктор політичних наук Максим Розумний написав змістовну статтю «Про три типології вітчизняної еліти». Він ділить нашу еліту на три категорії: «ретрогради», «емігранти» та «імітатори». Я зрозумів цей поділ, але не зрозумів головного: а що таке еліта?
Відкрив словник і вичитав: еліта серед рослин — це найкращі рослини, серед тварин — найкращі тварини, а еліта серед людей — це передусім люди, які займають високе суспільне становище, і лише потім — найкращі в науках, в мистецтві тощо.
Як бачимо, поняття еліти для тварин більш цивілізоване, аніж для людей. Бо високе суспільне становище може займати злодій, бандит та й взагалі потвора в людській подобі.
Микола Шкурко у своєму відгуку на дослідження доктора Максима Розумного переконаний, що еліта виростає на основі середнього класу. Між рядками читається, що ось виросте еліта і «все буде гаразд».
Думаю, що та мрійлива політична еліта буде рости нескінченно довго, а в України час обмежений. Допомогти можуть дві речі: зростання свідомості народу, що теж відбувається дуже повільно, або «елітарна» людина на верхньому щаблі суспільної «драбини». Проблема лише в тому, як визначити її «елітарність».
Вважаю, що теж за свідомістю. На мою думку, свідомість людини — це добросовісне виконання своїх обов’язків.
Із цього й виходитиму.
Наш сільський пастух одного разу загубив телятко. Переживав, ходив, шукав, доки теля не знайшлося. А ось наші перші два президенти «пропасли» 300 кораблів Чорноморського цивільного флоту.
І нічого, навіть виду не подали. Виникає питання: у кого вища свідомість, тобто хто більш добросовісно виконував свій обов’язок?
Україна стоїть на узбіччі світової дороги з протягнутою рукою. І разом з тим великі суми виводяться за кордон. Жоден президент цього і не думав зупинити. А це наразі для України єдиний правильний шлях. Всі інші — від лукавого.
У наших політиків більше важить форма, зовнішність, а не внутрішній розвиток. Звідси гонитва за багатством. Дорогі годинники, машини, будинки, поїздки на курорти і все таке інше ніби додають вартості внутрішньому світові людини чи ніби говорять: це престижно.
І краю тому не видно. А народ на ці «блискучі блешні» ловиться.
...Якось стемніли мої слова, я хочу закінчити світлими. Та й справді, коли б не війна, над Україною було б безхмарне сонячне небо. Та, на жаль, Кремль наслав на Україну темні грозові хмари. Довіра до нього, здається, розвіялася назавжди. А от у російський народ я вірю.
Вірю, бо і в російських, і в українських матерів сльози однакові. Гіркі...
