Шановна Ларисо Олексіївно!
За останній час відбулось дуже багато подій, де ви приймали безпосередню участь: це і виступи на «5 каналі», на «Свободі слова» у Савіка Шустера, ексклюзивне інтерв’ю «Дню» Президента України.
Вважаю, що мені дуже пощастило, тому що все бачив і читав. Але пишу я цього листа в зв’язку з вашими виступами на «5 каналі», який мене уже давно «дістав». Перший раз вас перебивали, не вислухавши думку, та яку там думку... речення не давали закінчити. Це ж яку потрібно мати витримку, щоб спокійно і достойно закінчити свій виступ!
Другий раз було трохи легше, бо Ігор Слісаренко майже не перебивав і дав можливість більш-менш нормально виступити, але не дав закінчити... через відсутність часу? Це в день, коли вже Україна на чолі з Президентом вшановувала пам’ять жертв Голодомору на каналі «Свободи...» не знайшлося часу! А де ж тематичні програми, присвячені Роберту Конквесту, Джеймсу Мейсу, які першими проклали борозду на нашій ниві скорботи?
На мою думку, на «5 каналі», крім назви та примітивної подачі новин, нічого не залишилось. Я тепер включаю «5 канал» тільки для того, щоб побачити, хто прийшов, і зразу виключаю. Слухати ще можна Святослава Цеголко, культурний, делікатний, вихований, але «ніякий»! От якби була можливість слухати гостей, а не чути ведучих. Таку перевагу я маю, коли дивлюсь футбол: звук виключаю і спостерігаю за грою. У нас нема футболу, звичайно нема і коментаторів. От коли Польща транслює матч, можна з задоволенням послухати коментатора (там це професія). Закінчуючи ліричний відступ по футболу, не можу не згадати київське «Динамо». Воно мені тепер нагадує африканську команду, де кілька футболістів з України грають, щоб заробити трохи грошей...
Але пора в гості до Савіка Шустера, тут все набагато цікавіше. Все ж таки міжнародний журналіст з великим досвідом. Але я отримав подвійне задоволення від вашого виступу, тому що це в черговий раз була ПОЗИЦІЯ (і в присутності Президента!) з чітко розставленими акцентами (які, звичайно, не всім подобались).
І як порівняння — інший «виступ» Володимира Литвина.
Як «вишивав», як «вишивав»! Червоними і чорними нитками... Приємно здивував «Лис Микита» (Леонід Кравчук). Що значить, коли людина «звільнилась» від партій і блоків і сказала своє «так».
Але я вчасно зупиняюсь, бо про «Свободу слова» можна було б багато цікавого написати... та й сама передача далеко не така проста, як дехто думає...
І декілька слів про приємне. Мені було дуже цікаво побувати разом з вами в Японії (тому що реальної нагоди відвідати цю країну, звичайно, не буде). Спочатку не зрозумів, чому назва рубрики «Суспільство», а не «Подорожі». Прийшлось уважно прочитати ще раз, і тоді зрозумів, що вами зроблений проблемний детальний аналіз стану японського суспільства «в розрізі». Особливо схвилювало, що, будучи під лавиною вражень, ви думали про трагічне завершення епохи козаччини. Це мій постійний біль, з яким я живу...
І вже зовсім на завершення моєї писанини.
Я зараз проводжу цікавий експеримент. Є такий прилад, який називається індикатор напруги: звичайна викрутка з неоновою лампочкою. Коли неонова лампочка горить — є напруга, коли не горить — напруга відсутня.
При зустрічах iз знайомими, колегами я так, між іншим, пропоную проглянути газету «День». Може зацікавить якась стаття, рубрика і таке інше. І коли в відповідь чую: «Ну і що ти тут знайшов?», «Не бачу нічого особливого», «Газета як газета«питання для мене вичерпане: нема напруги!
З повагою і вдячністю.
