Коли оглядаюся на довге життя мого брата, Мирослава Максимовича, то виникає відчуття доброї заздрості. Бо проживає він своє життя справді цікаво. Цікаво тим, що з радістю дарує нове життя багатьом людям. Життя духовне, культурне, професійне.
Мирослав Максимович — вроджений педагог, бо любить свою професію «кіно-фотомайстра» і успішно передає свої знання людям вже понад 60 років.
Розбудив йому любов до фотографування ще в підлітковому віці сусід Сєня. І вже через кілька років, у свої 18, Мирослав розпочав викладати тонкощі фотографії на одних з перших у Львові курсах фотографів.
Пізніше, впродовж 57 років, Мирослав Максимович як керівник і викладач Вищих курсів художньої фотографії у Львівському обласному центрі народної творчості підготував понад 3500 кваліфікованих спеціалістів.
Проте творча натура брата вимагала більш повного мистецького самовираження — і він створює в 1962 році при Палаці глухонімих кіностудію «Каменяр», яка через кілька років була удостоєна звання народної. Відтоді минуло понад півстоліття, а я продовжую дивуватися, як Мирослав зумів з людьми, позбавленими слуху, творити кіношедеври, які на «союзних» та міжнародних фестивалях народної творчості часто виборювали перші місця. Якої любові, якого терпіння, якої винахідливості вимагалося, щоб пояснювати студійцям з обмеженими можливостями тонкощі операторської та артистичної майстерності, щоб створювати високомистецькі художні образи. І, як результат, кожна документальна і художня стрічка ставала справжнім святом як для студійців, так і для усіх численних членів товариства глухонімих у Львівській області.
За 54 роки Мирослав Максимович як керівник і режисер-постановник народної кіностудії «Каменяр» УТОГ випустив понад 120 кінофільмів різних жанрів та понад 40 відеофільмів.
На початку 60-х з’являються його фотографії на сторінках львівських газет, чим започаткувалося тривале життя Мирослава у фотожурналістиці, яке певний час доповнювалося роботою журналістом на Львівському радіо.
Приємно відзначити, що багатогранна творча робота брата була належним чином поцінована — 19 липня 1989 року Мирославу Максимовичу було присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури України.
Останні 24 роки Мирослав Максимович викладає основи зображувальної журналістики, операторську і журналістську майстерність. Спочатку — у своїй альма-матер, Львівському національному університеті імені Івана Франка, де він у далекій молодості захистив диплом історика, на посаді доцента кафедри української преси факультету журналістики, а тепер, з 2012 року, доцентом кафедри журналістики та засобів масової інформації інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка». Свій величезний творчий досвід Мирослав Максимович продовжує передавати молоді, вболіваючи за її майбутнє, плекаючи в ній почуття гідності, почуття громадянина.
Вітаючи Мирослава Максимовича з 80-літтям, яке виповнилося різдвяного вечора 6 січня 2017 року, бажаю братові міцного духовного та тілесного здоров’я, творчої наснаги на багато років, щоб мати можливість побачити результати своєї праці в по-справжньому оновленій Україні, за яку він так вболіває!
Богдан МАКСИМОВИЧ, член-кореспондент Української нафто-газової академії
