«Про нас заговорив увесь світ — отже, ми відбулися!»

На традиційну «Новорічно-різдвяну анкету «Дня», як завжди, відгукнулося дуже багато наших читачів і експертів. Почавши публікацію ваших відповідей у останніх номерах минулого року, сьогодні ми представляємо заключну підбірку відповідей на запитання нашої анкети:
1. Ваша «формула»: 2004 рік в історії України — це...
2. 2004 рік у вашому житті, які найважливіші рішення вам довелося приймати?
3. Які матеріали, теми, автори «Дня» вам найбільше запам'яталися, і що б Ви хотіли побачити на сторінках газети в 2005-му?
4. Розкажіть коротко про себе: освіта, ким працюєте або де вчитеся, вік (за бажання), як давно читаєте «День», як часто пишете нам?

Ще раз дякуємо всім, хто взяв участь у нашій акції, та сподіваємось, що в новому році у вас ще не раз виникне бажання та знайдеться час поділитися з нами своїми думками. Чекаємо на ваші листи!

1. 2004 рік — це рік помаранчевої революції. Це величезний прорив у громадському житті країни. Я ніколи не сподівалася, що українці зможуть так активно відреагувати на те, що відбувалося цього року в Україні. І особливо — молодь та бізнес. І ні за які гроші це не можна було організувати — це справді був поклик душі народу. Я бачила тих, хто вносив гроші на рахунок підтримки Майдану, — це були і підприємці з великими сумами, і бабусі та студенти із 5—10 гривнями. Про події листопада—грудня сказано й написано багато, і я горда, що зможу розказувати своїм онукам про помаранчеву революцію, як її очевидець та учасниця.

2. Може, через те, що 2004 рік — рік високосний, пов'язаний із важливими подіями у житті нашої Вітчизни, відчувалася постійна напруга, особисте життя тісно перепліталося із суспільним. Мені пощастило — наші політичні погляди співпали у сім'ї, на роботі та у колі друзів. В цьому році нам з чоловіком виповнилося по п'ятдесят років — час підводити певні підсумки — ніби життя прожито недаремно.

3. Газету «День» я читаю з кінця 1996 року. Читаю від першої до останньої сторінки. Далеко не завжди поділяю думки та висновки авторів газети, але поважаю за толерантність та інтелігентність. Дуже люблю історичну сторінку, дізнаєшся багато цікавого про події та історичні постаті, мало відомі нашому поколінню, із задоволенням читаю розповіді про нашу таку різноманітну та прекрасну Україну, новини культури. Особливо ціную те, що даєте можливість читачам висловити свої думки на сторінках газети, іноді вони бувають дуже цікавими та оригінальними. Все це робить «День» газетою, яку щодня купуєш із передчуттям задоволення.

4. Я, живу в м. Біла Церква, освіта вища економічна, працюю в банку, 50 років, пишу нечасто. Дякую за хорошу газету і сподіваюсь у 2005 році — «Ні дня без «Дня».

1. 2004 рік — це рік України в Європі та світі. Перемога Руслани на конкурсі «Євробачення», досягнення наших олімпійців в Афінах, титул чемпіона світу Віталія Кличка та «Золотий м'яч» кращого футболіста Європи Андрія Шевченка — яскраві приклади українського тріумфу. Це рік помаранчевої революції, яка зробила інформаційний прорив, — світ відкрив Україну як європейську країну. Український народ заявив про себе як про політичну націю, а громадянин України став особистістю, яка здатна захистити свої права. 2004 рік — це рік вибору свободи і демократії, рік творення громадянського суспільства.

2. Рік 2004-й був для мене роком життя у вигнанні на рідній землі, малій батьківщині — Донеччині. Донецька влада створила атмосферу психозу, тотальної нетерпимості до інакомислячих, нацьковувала людей одне на одного за кольорами політичних уподобань. Найважливішим моїм рішенням було рішення приймати участь у передвиборній кампанії на підтримку кандидата у президенти Віктора Ющенка, рішення працювати у дільничній комісії, щоб сприяти чесним виборам і перемозі демократичних цінностей.

3. Підтримую головного редактора «Дня» Ларису Івшину за її позицію у поданні різних поглядів і точок зору на політичні події, у шляхетній місії популяризації української історії, у збереженні традицій і класу інтелектуального видання та багатьох інших принципових моментах й ініціативах. Автори «Дня» — це справжня українська еліта. Сергій Борисович Кримський, незабутній Джеймс Мейс, що так рано пішов від нас, Ліна Костенко, Юрій Шаповал, Лариса Скорик, Станіслав Кульчицький, Оксана Пахльовська, Володимир Панченко, Володимир Шкода — перелік імен, які відкрив суспільству «День», можна продовжувати. Найбільше мене цікавить політична тематика. Вдячна «Дню» за можливість почути провідних українських та зарубіжних політиків. Дуже подобається шпальта «Світові дискусії». Політичні оглядачі Мар'яна Олійник, Наталя Трофімова, Володимир Сонюк, Сергій Солодкий, Віктор Зам'ятін, Варвара Жлуктенко та інші збалансовано та об'єктивно подають картину політичного життя в Україні та світі. Не вистачає «суб'єктивок» Миколи Несенюка, який зосередився на футболі. Спорт — це теж моя улюблена тема, яку чудово розкриває Євген Моренцов. Було б добре відновити спортивну сторінку «Дня». Люблю читати колонки Клари Гудзик, репортажі журналістів із регіонів, матеріали про досягнення української медицини Оксани Омельченко, історичні нариси Ігоря Сюндюкова, статті Микити Касьяненка та багатьох інших авторів. Імпонує стиль Костянтина Рильова, як завжди радує високий рівень шпальти «Пошта «Дня». Мені було дуже приємно познайомитись на святкуванні восьмої річниці «Дня» з одним із читачів і авторів — Сергієм Бовкуном. Радує, що з'явилась нова сторінка «Український сад». Мій батько дуже любив сад і багато часу присвячував роботі на землі. «День» бачить Сад як філософію життя українського народу.

4. Закінчила Харківський державний інститут культури, працюю бібліотекарем. «День» читаю від оголошення про першу передплату. Пишу в «День» з березня 2000 року на теми і про події, які проходять крізь моє серце і пробуджують несподівані думки. Писати в «День» — це для мене радість спілкування з друзями. Хай завжди буде «День», і його світло зігріває серця читачів та освітлює шлях до вершин наших спільних перемог!

1. 2004 рік в історії України — це рік відродження української нації.

2. Як не дивно, цього року мені не випало приймати якісь кардинальні рішення. Можливо, єдиним рішенням-усвідомленням було, що помаранчева революція — це шанс і доля молодих. Звичайно, втішно, що ми дочекалися, але, коли тобі за 70, то ліпше благословити молодих, і не плутатися в них під ногами.

3. Як не дивно, складне питання. Багато авторів та матеріалів привертало мою увагу. Почати перелічувати — це ризик когось пропустити. Головне — висока планка, яку встановила для себе редакція, й те, що з часом вона не втрачає висоти. Тому я незмінно передплачую й читаю ваш часопис. Можливо, від 2005 року доцільно збільшити, за рахунок політики, площі для висвітлення питань культури. Загалом працювати на трансляцію культури. Політикою нас достатньо й оперативно «загодовує» ТБ.

4. Науковець, кандидат фізико-математичних наук, зараз на пенсії, 72 роки. Працюю вдома, підготував до друку книгу — підсумки-спогади про останні 25 років праці на ниві наукових пошуків та пропаганди знань. Читаю «День» від його першого числа. Більше двох десятків разів виступав на його шпальтах.

1. 2004 рік в історії України став роком можливостей. І, схоже, невтрачених. 2004 рік став подарунком долі для країни, яка «проґавила» свій шанс у 1991 році й так і не змогла осмислити себе як нація. Рік, що минає, став роком пробудження кожного з нас, роком великих випробувань для людей і країни. У будь-якому випадку в історію України цей рік увійде як старт цікавості до України як держави з боку світової спільноти, тим самим залишившись у фоліантах першою світлою сторінкою історії, яка до того була книгою забуття і невідомості. Про нас заговорив увесь світ — і значить ми відбулись! Негативним є мабуть лише те, що рік пройшов під прапорами політики. Якось під цей шал забулися і культура, і мистецтво, і навіть наші буденні розмови з друзями та знайомими розпочиналися з політики.

2. У моєму житті рік 2004 зайняв найпочеснішу нішу під назвою «найуспішніший період». Персональна стипендія від головного редактора газети «День» стала початком у калейдоскопі інших приємних подій. Потім мені пощастило попрацювати у Верховній Раді України стажером, подивитися на «політичну кухню» зсередини (і навіть щось на ній «приготувати» власноруч!). Одразу після цього доля звела мене з прекрасними й талановитими людьми із Програми сприяння Парламенту України, які стали моїми колегами по роботі. Згодом були поїздки в Раду Європи і Конгрес США, після чого поступово почали складатися враження про те, як живе світ і чого хочеться для власної країни. Потім був Майдан і блиск надій в моїх очах і в очах людей, які відчули себе єдиною нацією. Ці погляди залишаться у мене в пам'яті на все життя.

3. У році, що минає, моя газета росла разом зі свідомістю народу. Десь там із крихких паростків правди виростали могутні стебла об'єктивності. Газету штормило, і всі перипетії редакційної політики я переживав як свої проблеми — це ж мої друзі, порадники і просто знайомі, до яких можна просто так прийти, привітатися, поцікавитися справами, навіть якщо на цей раз завітав без матеріалу. Але газета вистояла, не збилася з курсу, за що я сам і радий, і вдячний. Приємно було бачити як поступово розвивається формат газети і вона все більше цінує матеріали, що розкривають нам з вами світ нашої духовності — історію, культуру, мистецтво. Приємно було бачити частою гостею головного редактора пані Ларису Івшину на культурно-мистецьких заходах, що організовувалися в Києві. А після ряду публікацій після етнічного фестивалю «Країна мрій», що проходив улітку цього року у нашій столиці, в мене особисто з'явилося відчуття, що мистецтво не гірше за політику може тримати читача в напруженні та підтримувати його інтерес. Хотілося б і у новому році побачити свої статті у газеті, але то вже радше питання не до газети, а до самого себе.

4. А насамкінець хочу сердечно подякувати газеті за те, що дала поштовх і віру в себе. Ставши стипендіатом, як сказала мені пані Лариса Івшина при врученні нагороди, людина повинна замислитися над тим, який смисл вкладається у цей благородний жест — підтримати тих, хто йде за тобою. Це був добрий приклад меценатства і просто людської шани за нашу громадянську позицію та патріотизм. Газета за цей рік стала для мене домом, де відкриті двері для друзів.

1. Батьківщину і батьків не обирають, бо «...немає іншої Вкраїни, немає іншого Дніпра». Адже «в своїй хаті — своя правда, і сила, і воля». І це є незаперечний постулат українського народу, як самодостатнього представника європейського співтовариства.

2. Це революція свідомості, яка дала можливість переконатися остаточно «хто є хто»! «Електорат», яким він був раніше, за декілька днів став НАРОДОМ, піднявся «з колін» і став новими, вільними людьми з правом вибору. Народ прозрів, усвідомлюючи себе великою нацією, а не населенням, масою. Дні виборів стали метрономом, який почав відлічувати нову добу не лише в Україні, а й в усьому світі. Своїми мирними акціями по захисту правди український народ позитивно впливає на своїх сусідів та народи країн колишнього Радянського Союзу. І це його здобуток.

3. З часу виходу газети й до сьогодні (я купую кожний номер!) завжди отримую інтелектуальну і духовну насолоду від «Дня» кожного дня! Особливо актуальними, незаангажованими, без сленгу і завжди актуальними є матеріали «круглих столів», оглядачки TБ Оксани Тихончук, неперевершені за тематичною багатоманітністю статті Клари Гудзик і багато ін. Та головний здобуток: вихід третього тому із «Бібліотеки газети «День», якого я ще не маю, оскільки і два попередні я купував через друзів у Києві.

4. Старший викладач кафедри українознавства Запорізького національного університету, 68 років. Люблю свою справу, розумних, працьовитих і сумлінних студентів, у навчанні їм допомагаю публікаціями з вашої газети, її всебічними матеріалами. Це вже моя четверта анкета, дві попередні були надруковані. Дякую вам, буду радий, якщо моя анкета буде варта вашої уваги!

1. «Усе, що українці здатні про себе повідати, — то як, скільки і на який спосіб їх били: глядіть, як нас били, а ми ще не вмерли!» — писала кілька років тому Оксана Забужко. На мою думку, події 2004 року ці слова, які ще якийсь місяць тому були правдою, перекреслюють. Цього року ми створили собі нову правду: відтепер українці здатні повідати про себе багато цікавого. І, що не менш важливо, є люди по всьому світу, які з нетерпінням чекають, що ж нового повідають про себе українці! 2004 рік в історії України — це рік народження українського громадянина. Ми нарешті збагнули, хто ми, де ми і чого ми хочемо. Ми нарешті є! І я з цього страшенно горда!

2. Це було рішення про самостійність. Власну. І про те, що я насправді можу більше, ніж мені здається. Можливо, комусь стане смішно з того, що до такого рішення я прийшла так пізно... Але мені треба було аж три роки прожити самій, щоб зрозуміти, що «... інколи страшно, а інколи просто — бути далеко і бути дорослою...» Довелось приймати рішення про те, що для мене є головним, а що другорядним... За що варто боротись, а що варто лишити там, за котримось із поворотів, яких на моєму шляху в цьому році трапилось стільки, скільки я не пройшла, мабуть, за 19 років до того...

3. Газета для мене — це спосіб «швидко та безболісно» себе проінформувати, поповнити свої запаси інформації новою та свіжою. Оскільки у мене переважає образне мислення, а коло моїх зацікавлень гуманітарне, то мені, якщо відверто, набагато цікавіше читати книги, які я сама собі підібрала чи які мені порекомендували викладачі або друзі. Але нікуди не дінешся від того, що соціум, у якому живеш, постійно змінюється, і якщо за цими змінами не слідкувати, швидко можна втратити орієнтацію та розуміння навіть найбанальнішої книги. Тому я ціную «День» за те, що інформація, яку можна почерпнути з кожного числа, зачіпає майже усі сфери суспільного життя. І улюблених тем у мене нема — якщо вже мені до рук потрапляє газета і в мене є трохи вільного часу, я її перечитаю від першої шпальти до останньої.

4. Я студентка Національного університету «Острозька академія», навчаюсь на третьому курсі гуманітарного факультету. Моя спеціальність — документознавство та інформаційна діяльність — у нашій крайні є новою, і за три роки я вже втомилась пояснювати всім цікавим, ким я буду. Родом я з древнього Луцька, але поки навчаюсь, живу у не менш древньому Острозі. Газету «День» читати почала давно, але то було таке хаотичне читання! Ще в часи майже дитячої цікавості — коли читалося все, що потрапляло під руку. Читачем же «Дня» у повному сенсі цього слова, я стала вже в університеті і з того часу намагаюсь не пропустити жодного числа улюбленої газети. Писати у «День» почала після зустрічі з головним редактором газети Ларисою Івшиною та її чудовим колективом, коли вони приїжджали до нас в Академію. І це зробило моє життя значно цікавішим, насиченішим, розширило коло моїх інтересів та можливостей, за що я «Дню» безмежно вдячна!