Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Про очищення України від кремлівсько-мічурінської топоніміки

Відомі симиренкознавці звернулися до влади із закликом усунути несправедливість та загладити провину перед пам’яттю Володимира Симиренка
28 квітня, 2022 - 16:55

До редакції «Дня» надійшли копії відкритих листів, що їх авторитетні науковці та громадські діячі-симиренкознавці скерували голові Верховної Ради України Русланові Стефанчуку та київському міському голові Віталію Кличку. Своїми тривогами і застереженнями діляться голова Кримської філії НТШ, академік УЕАН, дійсний член НТШ, лауреат преміїї ім.Л.П.Симиренка НААН України Петро ВОЛЬВАЧ та активні жителі Городища заслужений працівник культури України Микола КОВАЛЬЧУК і громадський активіст Олександр ЩЕПАК.

Нижче наводимо зміст їхніх звернень:

«Звернутися … спонукала нас низка питань, пов’язаних з реалізацією  ухвалених Верховною Радою Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного режимів в Україні та заборону пропаганди ïx символіки станом на 2016 рік» та подіями кровопролитної загарбницької війни Російської федерації проти незалежної української держави, розпочатої 24-го лютого ц.р.

Наступного, 2023 року, вітчизняна наука в цілому та біологічна наука зокрема вшановуватимуть дві трагічні дати – 90 років широкомасштабного сталінсько-мічурінського погрому у вітчизняній садівничій науці та 85 років від дня загибелі видатного українського ученого-садівника та помолога, талановитого організатора, професора Володимира Симиренка в енкаведистських катівнях російського міста Курська. Ідеолог та провідник новітнього, модерного українського наукового садівництва загинув у неволі, у розквіті творчих планів, у віці 47 років. Він – організатор багатьох науково-дослідних установ з садівництва як в Україні, так i за ii межами, автор сотень фундаментальних статей, кількох десятків поцінованих у світі наукових монографій.

Через критику i несприйняття мічурінської псевдонаукової теорії, авантюрно-шарлатанських методів селекції плодових культур та спротив поширенню мічурінських недосконалих сортів в Україні та у південній зоні садівництва за безпосередньої участі малоосвіченого сталінського улюбленця Івана Мічуріна та йoгo найближчого войовничого імперсько-шовіністичного оточення, професор Володимир Симиренко став першою жертвою червоного терору. Після його арешту та страти козловські мічурінці торжествували:

«Наконец, с устранением Владимира Симиренка и eгo сторонников, путь для продвижения мичуринской советской агробиологии расчищен» — заявляли вони у більшовицьких партійних виданнях.

Величезну наукову спадщину обох садівничих геніїв України Левка та Володимира Симиренків більшовицька влада репресувала i знищила, на кілька десятиліть вилучила з української науки та історії. Тоді ж ліквідували і створений в 1930 році в Києві професором Володимиром Симиренком перший в Радянському Союзі Всесоюзний науково-дослідний інститут плодівництва, з аспірантурою та дослідною мережею по свій країні. Першочерговим завданням для деградованої i зруйнованої мічурінцями української садівничої науки стало «искоренение симиренковщины». Ïï викорінили дотла. В республіці, яка посідала перше місце не лише у Союзі, але i у Європі за площею садів та ягідників, було заборонено захист кандидатських та докторських дисертацій з садівництва та селекції плодових культур. Така принизливо-ганебна ситуація зберігалася до 60-х років минулого століття. Дозвіл на друкування будь-якої садівничої літератури, особливо підручників, також надавала Москва. Мічурінсько-сталінський ідіотизм в Україні після арешту професора Володимира Симиренка досяг такої межі, що більшовицька цензура репресувала навіть назву славетного сорту Ренет Симиренка, видавши йoгo за англійський сорт Зеленка Вуда.

Під тиском світової наукової громадськості та української діаспори Левка та Володимира Симиренків реабілітували у добу хрущовської відлиги. Спеціальні комісії правоохоронних органів та військової прокуратури вивчили справи репресованих учених, переконливо довели, що жодного складу злочину у ïxній діяльності не було. Вчених реабілітували упродовж 1953-1957 років. Іменем Левка Симиренка у 1958 році назвали Мліївську дослідну станцію садівництва (колишній Помологічний розсадник Л.П. Симиренка). Ім’я йoгo сина професора Володимира Симиренка, закатованого в 1938 році в енкаведистських застінках, хоч i було формально реабілітовано, але фактично лишилося під забороною.

Відомо, що до середини 60-х років у біологічній та сільськогосподарській науці в країні ще процвітала підтримувана компартією «радянська мічурінська агробіологія» i її найпотворніша модифікація – лисенківщина. Обласканий Кремлем малоосвічений агроном-авантюрист, новітній Распутін у біологічній та агрономічній науці, вихованець Івана Мічуріна Трохим Лисенко кілька десятиліть стояв біля керма ВАСГНІЛ, селекційних i генетичних інститутів. Тому по всій країні у кожному місті, селі та селищі стояли i ще стоять образливі для вітчизняної науки пам’ятники йoгo «безсмертному вчителю», творцю радянської агробіологіі Івану Мічуріну. До середини 80-x років XX століття такий ганебний пам’ятник стояв i перед головним корпусом Мліївської дослідної станції, збудованим у 1928 році професором Володимиром Симиренком.

Після арешту Володимира Симиренка та багатьох співробітників йoгo інституту за вказівкою кремля Президія ВАСГНІЛу ухвалила репресивне рішення «О плодовом питомнике им. Мичурина». Цей документ скасував попередню постанову Академії, ухвалену за три роки до того, про створення у Києві Всесоюзного інституту плодових i ягідних культур. Новою ухвалою цей інститут ліквідували, а замість нього створили новий, у Козлові, пізніше названому Мічурінськом. Більше того, десятим пунктом цієї Постанови було ухвалено безпрецедентне у світовій науковій практиці рішення про фактично депортацію співробітників симиренківського інституту до Козлова (цитуємо мовою оригіналу): «Перевод Института, его научного персонала, инвентаря из Киева в Козлов закончить к 15 июля с. г. В УCCP должны остаться лишь бывшие сотрудники Млиевской опытной станции, за исключением тех товарищей, которые в настоящее время работают заведующими отделали и лабораториями Института и которые во всяком случае должны выехать в Козлов». Арешт та знищення професора Володимира Симиренка i кількох сотень йoгo соратників по всіх наукових i навчальних закладах, ліквідація Всесоюзного інституту плодівництва у Києві та інституту аспірантури, депортація провідних науковців та унікального лабораторного обладнання до Козлова стали завершальною стадією сталінсько-мічурінського пoгpoмy унікальної української симиренківської науки. Від цього пoгpoмy вона не оговталася й донині.

Отже, саме у такий аморальний i злочинно-мародерський спосіб, за ініціативи та активної участі сталінського поплічника i лизоблюда Івана Мічуріна партія витворила про нього міф, як про творця «новітньої радянської мічурінської агробіології», а місто Мічурінськ (Козловськ) було розпропагандоване як світова столиця садівництва.

Козловського інтригана, спритного авантюриста та дeмaгoгa компартія щедро віддячила найвищими урядовими нагородами, академічними званнями та мільйонними накладами йoгo помпезно виданих «наукових шедеврів». Та попри це, навіть у Pociï сьогодні важко відшукати хоча б один виведений ним сорт плодових культур, а йoгo грубезні «научные сочинения» нині цікавлять лише збирачів макулатури та поціновувачів старовини.

Проте на теренах колишнього Союзу продовжують стояти сотні тисяч пам’ятників «великому aгpoбioлoгy» та «перетворювачу природи». Чимало ïx лишилося i в Україні. Зазначимо, що навіть після широкомасштабної i вкрай необхідної для майбутнього України декомунізації мічурінська топоніміка не зникла у нашій країні. На тридцять першому році незалежності в Україні немає такого обласного центру, у якому б не було вулиці, a6o провулку, названого на честь Івана Мічуріна. Про дрібніші міста та села гoдi й говорити. В самій  українській столиці Києві після декомунізації збереглися дві вулиці і один провулок Івана Мічуріна.

В Одесі, де почесними громадянами та купцями першої гільдії були Симиренки i Яхненки, імена яких зовсім не вшановані в місті, й донині icнyють площа ім. Івана Мічуріна, вулиця і провулок його імені.

Зважаючи на теперішні трагічні події війни, не можна спокійно спостерігати, що в українських містах і селах топонімічні об’єкти продовжують носити ім’я Івана Мічуріна, псевдонауковця, апологета радянсько-російського великодержавного шовінізму, який доклав своїх нечесних зусиль до знищення української садівничої науки, очолюваної професором Володимиром Симиренком і фізичного знищення самого Володимира Симиренка.

Закликаємо Верховну Раду та уряд України унеможливити ім’я Івана Мічуріна в назвах топонімічних об’єктів України, усунути допущені раніше історичну помилку i несправедливість, загладити нашу спільну провину перед пам’яттю видатного вченого i великого патріота України професора Володимира Симиренка. Впевнені, цей крок знайде позитивний відгук в українському суспільстві».

У листі до київського міського голови також ідеться: «Принагідно хотіли б дещо розширити симиренківську тему. Наприклад, на станції київського метро «Університет» в центральному залі вшановано низку українських і російських діячів науки і літератури – під опорними пілонами їм встановлено вісім бюстів. Вважали б за логічне прибрати з цього пантеону бюст російського письменника Максима Горького, який не має жодного стосунку ні до Києва, ні до української літератури, науки, історії чи культури, і на цьому місці встановити бюст Левка Симиренка, видатного українського вченого-садівника, помолога і плодовода, який створив у Млієві маточний колекційний сад і помологічний розсадник, що став найкращим у тогочасній Російській імперії й однією з найбагатших в Європі помологічних колекцій. При своєму розсаднику він відкрив школу садівників, виховав низку висококваліфікованих фахівців, серед яких був і його син Володимир, про якого писалося тут вище. Трагічно загинув 6 січня 1920 року від рук чекістів. Встановлення бюста Левка Симиренка якраз у цьому місці стане логічним кроком, бо він був не лише всесвітньо відомим ученим і видатним практиком у галузі садівництва, а й свого часу навчався на природничому факультеті Київського університету, в честь якого і названа станція метро.

Просимо розглянути».

З повагою,

ВОЛЬВАЧ П.В., голова Кримської філії НТШ,

академік УЕАН, дійсний член НТШ, лауреат преміїї

ім.Л.П.Симиренка НААН України, симиренкознавець

КОВАЛЬЧУК М.П., заслужений працівник культури

України, симиренкознавець, м.Городище

ЩЕПАК О.Г., громадський активіст, м.Городище

Газета: 
Рубрика: