Зараз багато дискутують про організацію самоврядування, його вдосконалення й оновлення. Хочеться запитати: а що, сучасні депутати, вибрані в міські, районні, сільські ради, хіба не є місцевим самоврядуванням? Звісно, є. Та працює багато з них так, як це було при комуністичній владі. «Числяться», отримують привілеї, якісь пільги й, приходячи на сесії, мовчки затверджують ті місцеві рішення, які вигідні не лише державі, а й міським керівникам. Не вносять пропозиції, коли порушуються якісь міські правила чи виникають земельні, територіальні проблеми. Роблять вигоду комусь і собі. Про потреби людей не думають. Ось чому зараз у нас стільки порушень різних законів і актів, стільки несправедливості. Часто депутати, яких ми вибрали в місцеве самоврядування, не знають проблем міста, жителів. Вони лише знають місцевість, де живуть. Але й щодо неї перед місцевою владою не порушують жодних питань, щоб усунути недоліки чи вирішити певні проблеми.
Прийшла ось недавно до нас у гості з лівобережного Дніпродзержинська кума Марія Улянівна Губа і жаліється, що їй, людині в літах, тяжко виходити та нести сумки на восьмий поверх. Ліфт не працює вже двадцять років! Та ні жителі, ні депутати самі не порушують питання про ремонт. А все тому, що люди звикли, що всі проблеми за них хтось вирішить. А той хтось — ЖЕК — нічого не хоче робити.
Слід виховувати людей не бути інертними. Адже господар приватної хати робить і прибирання біля неї, і ремонт будівлі, пофарбування тощо. Державний будинок потребує такого ж ставлення, як і будинок приватний. Та наші люди не розуміють, що це вони вибрали депутатів у різні місцеві ради. А міські самоврядні ради не інформують населення про те, хто вони, не організовують звіти депутатів про результати роботи за певний час. Я, наприклад, нагадую керівникам, що вже слід прозвітувати про те, що зроблено, і провести збори, щоб обговорити всі недоліки й накреслити виконання, скажімо, налагодження освітлення, прибирання території тощо. Ось і порадив я кумі, щоб звернулася щодо проблеми з ліфтом до депутатів у Дніпровську райраду чи в міськвиконком. Тоді про твою проблему знатимуть і плануватимуть, коли її вирішити.
Тож балачки про якесь нове самоврядування — пусті, якщо не вдосконалювати те, що є. Самоврядування слід виховувати, вчитися українській господарській справі та ставленню одне до одного. Навчати людей, щоб вони були активними, не бездіяльними, щоб до всього, що відбувається в їхньому місті, районі, селі, в них було діло й інтерес. Тоді буде щастя й добро. Коли його будемо хотіти робити. Без активної позиції нічого не буде робитись. Наші люди звикли, що за них усе вирішувалося в Москві чи Києві, й чекали манни небесної. А її не було й бути не може. Бо людина — творець своєї долі й щастя, і тому слід наполегливо працювати, щоб добре жити.
Активну життєву позицію повинен мати кожен житель і депутат. Коли всі хотітимуь щось зробити в державі, в якій живуть, тоді щось буде вдаватися.
А зараз люди втратили бажання щось робити, бо всюди немає порядку й справедливості. Депутати роблять усе під себе, а народу пишуть закони. І цим викликають відчуження до себе.
Мій родич Василь Лебідь, коли я його запитав, за кого він голосував на виборах, відповів: «Я не ходжу з жінкою голосувати. А чого йти? Нічого не міняється, все фальсифікується. Все й так ясно». Я йому порадив усе ж таки йти, інакше тоді точно проголосують за вас із жінкою.
Тож слід наш народ просвіщати, бо в нас ще діє совковий спосіб життя, а не бажання розбудовувати суверенну Україну з її багатющим народним потенціалом.
