Життя ніби примхливий режисер змінює ролі акторам в найнесподіваніші моменти. Хто не встиг чи не забажав перефарбуватися в вітамінний колір помаранчу, освоює принципи роботи з мегафоном, а вчорашні вуличні декларанти облаштовують високі кабінети.
Зважаючи на те з якою легкістю більшість політиків протягом своєї кар’єри змінювали владну орієнтацію на опозиційну і навпаки, досить важко розмежувати такі поняття як «українська влада» чи «українська опозиція». Я не беру до уваги нібито опозиційні партії, які, через дуже вибіркову опозиційність, справляють враження технологічних угруповань, що існують задля натравлювання на політичних опонентів чи задоволення постійно існуючих протестних настроїв у суспільстві.
Навряд чи можна вести мову про те, що відбулася кардинальна зміна влади. Революційні зміни, що найважливіше, торкнулися передусім суспільної свідомості. Народ відчув, що він є джерелом влади і здатен змінювати країну. Ми навчилися вимагати відкритості. І нова влада дійсно задекларувала прагнення бути підзвітною народові. Але старі методи управління, які вона як здібний учень успішно засвоїла, несумісні з поняттям про відкритість. Це й призводить до постійних збоїв у роботі налагоджуваної владної вертикалі. Нова влада, на відміну від попередньої, обмежена в маніпулюванні цифрами про нібито шалений рівень зростання виробництва, який чомусь жодним чином не відбивався на зарплатні трудящих, чи стабільно низький рівень життя невимушено не зараховує до позитивів, означаючи його лише словом «стабільність». Наївно було б вважати, що зі зміною Президента відразу зміниться уся країна. Хоча на Майдані всім у це дуже хотілося вірити. Хронічні хвороби нашої держави загострились, а це неминучий шлях до повного одужання.
